Культура України доби Української революції 1917 – 1921 рр.

Українська революція 1917 р. відкрила певні реальні можливості для відродження української мови і школи. Вже в березні 1917 р. були зроблені розпорядження про навчання українською мовою в початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох державних українських гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах.

Справжнім виразником інтересів українського громадянства і учительства у справі освіти сталa Центральна Рада — представницький політичний орган українського народу, утворений 7 березня 1917 р. Центральна Рада одразу ж проголосила головним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи. Велику підтримку і допомогу надавали їй українські громадські організації: товариство шкільної освіти, учительські організації, товариство «Просвіта». Перші українські школи відкривалися виключно на громадські та народні кошти. Після проголошення Центральною Радою І Універсалу (10 червня 1917 р.) було створено Генеральний секретаріат народної освіти, який скоординував роботу громадських організацій.

Питання відродження української школи було найголовнішою проблемою двох Всеукраїнських учительських з’їздів, які відбулися у квітні і серпні 1917 р.

Згідно з постановами першого Всеукраїнського учительського з’їзду, українізація середньої школи повинна була проводитись шляхом заснування нових українських гімназій. Предмети українознавства: література, історія і географія України, а також українська мова мали бути обов’язковими по всіх середніх школах. Для національних меншин було визнано за необхідне відкривати паралельні класи.

У вищих навчальних закладах, крім 4 кафедр українознавства, які Були дозволені Тимчасовим урядом, перший Всеукраїнський учительський з’їзд вважав за потрібне з нового навчального року організувати ще дві кафедри: історії українського мистецтва та історії української етнографії.

Першу українську гімназію ім. Т.Г. Шевченка було відкрито на кошти Товариства шкільної освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917 р. Вона працювала в приміщенні іншої гімназії, у вечірню зміну. Таке становище було характерним і для інших українських гімназій, які відкриються пізніше: відсутність власного приміщення, друга зміна навчання, відсутність державної допомоги. Всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій. Більшість цих гімназій (25) були відкриті по селах.

Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навчальних закладів могла здійснюватися двома шляхами: 1) українізація існуючих університетів та інститутів через відкриття паралельних курсів українською мовою; 2) заснування нових українських вищих шкіл.

5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського Народного університету в Києві. Було відкрито три факультети: історико- філологічний, фізико-математичний, юридичний, а також підготовчі курси. На початку листопада 1917 р., коли закінчилося прийняття студентів і курсистів, їх загальна кількість складала 1370 осіб, з них на підготовчих курсах — 570, на факультетах — 800, а саме: на історико-філологічному — 420, фізико- математичному — 140, юридичному — 240. Склад студентів був дуже різноманітний: студенти вищих шкіл Києва та інших міст, курсистки, галичани, випускники середніх і вищих шкіл, народні учителі. Як і перші українські гімназії, Народний університет не мав власного приміщення, заняття проводились в аудиторіях університету ім. св. Володимира.

Наступним кроком на шляху створення нових вищих шкіл було відкриття 7 листопада 1917 р. Педагогічної академії в Києві. Діяльність академії розпочалася з відкриття однорічних педагогічних курсів для підготовки учителів українських середніх шкіл, які б викладали предмети українознавства, в першу чергу, українську мову та літературу. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випускники педагогічних інститутів, вільними — студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учительських семінарій. На початок роботи академії було зараховано 50 дійсних слухачів з вищою освітою.

22 листопада 1917 р. була відкрита Академія мистецтва — перша вища художня школа в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які зможуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники середніх художніх шкіл, всі останні — вільними слухачами. На утримання Академії було виділено, починаючи з 1918 р., кошти в сумі 98,2 тис. крб.

Важливою подією в культурному житті України того часу став початок роботи другого Українського Народного університету 21 квітня 1918 р. У Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій «Просвіті», запис розпочався у лютому 1918 р. на два факультети: історико-філологічний і економіко- правничий. Деякі кошти на утримання дала «Просвіта», крім того, було зроблено приватні пожертвування, поступала плата від слухачів (30 коп. за лекцію).

Таким чином, за короткий час (з березня 1917 р. до квітня 1918 р.), попри складні політичні умови, початок громадянської війни, Центральна Рада і Генеральний секретаріат народної освіти, при активній підтримці українських громадських організацій і національно свідомої частини українського народу, заклали фундаментальні засади відродження національної середньої та вищої освіти. Досягненню значніших успіхів перешкоджали вагомі причини: політична нестабільність, відсутність коштів, опозиція шовіністично налаштованих росіян і русифікованих українців, дефіцит українських підручників і вчителів. Проте підвалини, які були закладені за доби Центральної Ради, забезпечили наступним українським урядам можливість продовжити процес розвитку системи української національної освіти.

Справу Центральної Ради в галузі розвитку української освіти, науки і культури продовжив уряд Української Держави гетьмана Петра Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Слід відзначити, що загальна ситуація у сфері освіти тоді була такою ж, як і за доби Центральної Ради. Українізація освіти зіштовхувалась з опозицією. Початкові школи досить легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені учителями, які могли викладати цією мовою. Тому велика увага зверталась на підготовку вчителів, які могли викладати українською мовою в учительських семінаріях. Значно складнішою була ситуація в середніх школах, особливо у великих містах. Тут значний прошарок населення складали росіяни, євреї, інші національні меншини, зрусифіковані українці. Вони складали більшість у батьківських комітетах шкіл і серед педагогів.

Намагаючись уникнути конфліктних ситуацій, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств Центральної Ради, вважало за краще засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. За Центральної Ради в Києві було три українські приватні гімназії. В 1918 р. Їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 54 українські гімназії не тільки в містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях, що залишилися з російською мовою навчання, введено як обов’язкові предмети українську мову, історію та географію України та ... Читати далі »

Отримавши повідомлення про небезпеку радіоактивного зараження, негайно надіньте протигаз, респіратор, якщо ви їх маєте, а також отримайте їх за місцем роботи або проживання із запасів міста (району, суб’єктів господарювання, житлово-експлуатаційних контор, домоуправлінь), а за їх відсутності зробіть ватно-марлеву пов’язку, дітей до півтора року помістіть у захисні дитячі камери та ідіть в захисну споруду (сховище, протирадіаційне укриття або підвальне приміщення).

Якщо захисна споруда далеко і у вас нема протигазу (камери захисної дитячої для дитини), залишайтесь у приміщені. Включіть радіоточку (радіоприймач, телевізор) для прослуховування інформаційних повідомлень, закрийте вікна, двері, вентиляційні отвори (люки), віддушини, виконайте герметизацію приміщення.

З метою захисту від дії радіонуклідів необхідно з моменту отримання повідомлення про радіоактивне зараження негайно приступити до проведення йодної профілактики. Для цієї мети протягом десяти днів кожний день приймайте по одній пігулці (0,25 г) йодистого калію і давайте дітям до 2-х років ¼ пігулки, дітям від 2-х до 14 років – половину. Таблетки необхідно придбати в аптеці або отримати в лікувально-профілактичному закладі в перші години після аварії (катастрофи). Можна використати йодистий калій із колективних аптечок, аптечки індивідуальної АІ-2 або її аналогу.

Йодну настойку можна приготувати самому: три-п’ять крапель розчину йоду на стакан води, дітям до двох років – 1–2 краплі.

Якщо за умовами радіаційної обстановки подальше перебування людей у даному будинку (вулиці) небезпечно, тоді проводиться евакуація населення. Слідкуйте за повідомленнями управління з питань НС та ЦЗН.

Уточніть час початку евакуації, місце подання автотранспорту.

Залишаючи квартиру (будинок):

• вимкніть джерела електроенергії;
• візьміть з собою тривожну валізу;
• одягніть протигаз (респіратор або змочену ватно-марлеву пов’язку), накидку або плащ, гумові чоботи.

Не забудьте попередити сусідів про початок евакуації.

Після прибуття до нового місця проживання, необхідно провести дезактивацію засобів захисту органів дихання, одягу, взуття і санітарну обробку на обладнаному санітарному пункті (СОП) або самостійно.

Самостійна обробка полягає у видаленні радіоактивних речовин з відкритих часток шкіряних покривів тіла, одягу, взуття і засобів захисту.

Послідовність дій самостійної обробки така:

1. зняти накидку (плащ, пальто і т. д.);
2. ставши спиною проти вітру, витрусити її;
3. повісити одяг на перекладину (мотузку) і віником (щіткою) змести з неї радіоактивний пил.

У подальшому проводиться повна санітарна обробка на обмивальних пунктах (бані, пральні і т. д.) з заміною одягу.

Перед початком проведення санітарної обробки і після неї необхідно пройти на СОП дозиметричний контроль.

Дії населення під час проживання на місцевості з підвищеним радіаційним фоном.

У цій ситуації треба суворо дотримуватися заходів радіаційної безпеки і санітарної гігієни.

Головну небезпеку для людей на території, забрудненій радіоактивними речовинами, становить внутрішнє опромінювання внаслідок потрапляння радіоактивних речовин всередину організму з повітрям, що вдихається, та при вживанні харчів і води.

Захист органів дихання і поверхні шкіри.

Для захисту органів дихання використовуйте респіратор типу “Пелюсток”, респіратори Р-2, У-2К (для дорослого населення), ватяні марлеві пов’язки, маски від пилу ПТМ-1 із тканини, а також цивільні протигази.

Цивільні протигази можна буде отримати для працюючих на об’єкті господарської діяльності, а для непрацюючого населення – в житлово-експлуатаційних конторах (домоуправліннях), для дітей – за місцем навчання. Респіратори можна придбати у торгівельній мережі, а ватномарлеві пов’язки виготовити самим.

... Читати далі »

Радіоактивність – це самовільне перетворення нестійких ізотопів хімічного елемента в інші ізотопи (звичайно іншого елемента), яке супроводжується випусканням елементарних частинок, атомних ядер та жорсткого електромагнітного випромінювання.

Розрізняють природну радіоактивність (тобто радіоактивність ізотопів, які існують у природі) та штучну радіоактивність (радіоактивність ізотопів, які отримують при ядерних реакціях).

Радіоактивними є всі хімічні елементи з порядковим номером, більшим за 83, а також деякі хімічні елементи з меншими порядковими номерами. Тому джерелами радіоактивності є ті об’єкти, прилади, установки і т. ін., які містять вказані елементи. Зокрема, джерелами радіоактивності є AEC, дослідницькі ядерні реактори, медичні установи, в яких використовуються радіоактивні ізотопи, місця захоронення радіоактивних відходів та ін.

Джерелом радіоактивності є також ядерна зброя.

Ядерною зброєю називають зброю, вражаюча дія якої базується на використанні енергії, що виділяється у вигляді вибуху при ядерних перетвореннях.

До ядерних боєприпасів належать оснащені ядерними зарядами бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, ядерні фугаси. Пристрої, які використовуються для здійснення вибухового процесу та звільнення ядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

За характером вибухових реакцій вони поділяються на три основні види: ядерні (використання енергії ділення радіоактивних речовин), термоядерні (використання енергії синтезу атомних ядер), нейтронні (з підвищеним виходом нейтронного потоку).

Ядерні боєприпаси мають потужність від декількох тонн до десятків мегатонн.

Залежно від розташування центру вибуху розрізняють наземний, надводний, повітряний, висотний, підземний, підводний ядерний вибух.

У разі вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі уражаючі фактори: ударна повітряна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості, електромагнітний імпульс.

Хмара ядерного вибуху містить у собі дуже велику кількість радіоактивних речовин. По шляху цієї хмари радіоактивні речовини випадають на землю, внаслідок чого виникає радіоактивне зараження місцевості, об’єктів, повітря тощо.

Типи радіоактивного випромінювання

У разі вибуху ядерного боєприпасу протягом 10–15 с діє дуже потужне радіоактивне випромінювання, яке в своєму складі має альфа-, бета-, гамма- і нейтронне випромінювання. Ці ж типи випромінювання супроводжують будь-який радіоактивний розпад. Загальна подібність радіоактивного випромінювання різних типів – можливість іонізувати атоми і молекули речовини, в якій вони розповсюджуються.

Альфa-випромінювання – це потік альфа-частинок з початковою швидкістю 20 000 км/с. При альфа-розпаді з ядра вилітає порівняно важка альфа-частинка, яка являє собою ядро атома гелію. Енергія альфа-частинки, яка вилетіла, досить висока – 5–10 MeB – майже в мільйон разів більша від енергії електрона в атомі. У зв’язку з цим альфа-частинки, проходячи через речовину, спричиняють у ній значні зміни внаслідок іонізації та збудження атомів.

Альфа-частинка взаємодіє найефективніше з речовиною тому, що має великий заряд і відносно малу швидкість. Унаслідок цього є великою її іонізаційна можливість, а проникаюча здатність – незначна. Аркуш паперу повністю затримує альфа-частинки. Надійним захистом від альфа-частинок при зовнішньому опроміненні є одяг людини.

Бета-випромінювання – це потік бета-частинок. Бета-частинкою називається електрон або позитрон, який випромінює енергію і його швидкість близька до швидкості світла. Їх заряд менший, а швидкість більша, ніж у альфа-частинок. У зв’язку з цим бета-частинки мають меншу іонізуючу та більшу проникаючу здатність, ніж альфа-частинки.

Бета-частинки повністю поглинаються віконним і автомобільним склом та сталевими екранами у декілька міліметрів. Одяг людини поглинає близько 50 % бета-частинок. Оскільки альфа- і бета-випромінювання мають невелику проникаючу здатність, то вони небезпечніші при потраплянні в організм людини чи безпосередньо на шкіру.

Гамма-випромінювання представляє собою електромагнітне випромінювання, яке виділяється ядрами атомів при радіоактивних перетвореннях. Гамма-випромінювання супроводжується бета-розпадом, а інколи альфа-розпадом.

За своєю природою гамма-випромінювання подібне до рентгенівського, але має значно більшу енергію. Розповсюджується із швидкістю світла.

Гамма-кванти не мають електричного заряду, тому їх іонізуюча здатність значно нижча, ніж у альфа- та бета-частинок. Поряд з цим гамма-випромінювання має найбільшу проникну здатність і є основним фактором уражаючої дії радіоактивних випромінювань.

Нейтронне випромінювання – це потік нейтронів. Швидкість розповсюдження нейтронів досягає 20 000 км/с. Нейтрони не мають електричного заряду, тому легко проникають в ядра атомів і захоплюються ними. Нейтронне випромінювання має сильну вражаючу дію при зовнішньому опромінюванні.

Характеристики радіоактивності

Шкідливий вплив радіоактивного випромінювання на живі організми зумовлений, зокрема, тим, що це випромінювання іонізує атоми цих організмів. Суть процесу іонізації полягає в тому, що під дією радіоактивного випромінювання електрично нейтральні за нормальних умов атоми і молекули речовин розпадаються на пари позитивно та негативно заряджених частинок-іонів. Іонізація речовин супроводжується змінами їх основних фізико-хімічних властивостей, а для біологічної тканини – порушенням її життєдіяльності. Як одне, так і інше за певних умов може порушити роботу окремих елементів, приладів і систем промислового обладнання, а також викликати ураження людей.

... Читати далі »

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами і розбийте джерела на первинні й вторинні.

2. Проаналізуйте джерела за змістом і визначте, які основні ознаки ідей автономії чи самостійності подано в програмах політичних партій.

а) Якою вбачали ідею автономії політичні партії російської та Австро-Угорської імперій?

б) Якою вбачали ідею самостійності політичні партії російської та Австро-Угорської імперій?

в) Чи згодні ви з коментарями істориків?

3. Підготуйте повідомлення «Спільне й відмінне в програмах українських політичних партій російської та Австро-Угорської імперії щодо майбутнього України».

Микола Міхновський «Самостійна Україна»

«Наша нація у своєму історичному процесі часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас Берестечки і Полтава.

...мета — повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії».

«<...> 2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

.6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.

7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, яко хазяїн краю, порядкує всіми землями й водами Української території.»

Із програми Української соціал-демократичної робітничої партії (грудень 1905 р.)

«...Українська с.-д. партія перш за все і головним чином вимагає:

1) демократичної республіки, у якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх ділах, що стосуються всієї російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню народних представників;

2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України. <...>

7) Резолюція про автономію України

.потрібно передати всі питання, у яких виявляються національні пригноблення, до рук зібрання представників національно-територіальної одиниці, другий черговий з’їзд У.С.-Д.Р.П. для розвитку класової боротьби і продуктивних сил України приймає в свою програму домагання автономії України із законодавчим сеймом в ділах того населення, що живе на території України».

Примітка. Україну з’їзд визнає тільки в етнографічних межах.

В. Дорошенко. Значіння «України»

в історії розвитку української національної свідомості (Збережена стилістика 1920-х років)

«.Політична програма націонал-демократичної партії змагала до того, щоби «в австрійській державі, територія заселена українцями творила одну відрубну й одноцілу провінцію, з якнайширшою автономією в законодавстві й адміністрації». Вона змагала «до поділу Галичини на дві частини, причому з української частини Галичини й Буковини мала б бути створена спільна провінція з окремою краєвою адміністрацією і окремим, національним сеймом.

У відношенні до зазбручанських українців з’їзд ухвалив: «Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей.»

«Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну, культурну державу».

«.ми змагаємо до того, щоби цілий український народ виборов собі національну волю та політичну самостійність; наша ціль — вільна держава українського люду, українська республіка».

«Українська молодіж усіх австрійських вищих шкіл, зібрана на вічу у Львові дня 14-го липня 1900 р., зваживши, що тільки самостійна національна держава є одинокою формою, в якій можливий правильний розвій народу в сучасності і на будуче, зваживши, що брак державної самостійності в українського народу відбивається тяжко на його економічнім і культурнім стані та спиняє всякий його розвій, а в кінці, зваживши, що тільки в самостійній, власній державі знайде українська нація повну свободу розвою, признає і заявляє, що здвигнення самостійної української держави в етнографічних границях є непремінним і доконечним.

... Читати далі »

Українські землі у складі російської імперії

на початку ХХ ст.

На початку ХХ ст. українські землі, що входили до складу російської імперії, поділялися на три генерал-губернаторства, які, своєю чергою, ділились на губернії: Малоросійське (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київське (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросійське (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). В адміністративному відношенні кожна губернія складалася з 10–12 повітів – з волостей – сіл. Керівництво губерніями здійснювали губернатори, призначені царем із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, на чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.

Початок ХХ ст. позначився у промисловості на українських землях одночасно двома процесами: завершенням промислового перевороту та економічною кризою 1900–1903 рр. Вона супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшенням, зміцненням і об’єднанням великих, значно посилилася концентрація виробництва. Цей прогрес зумовив утворення монополій у промисловості.

Першою монополією, що виникла в Наддніпрянській Україні ще 1887 р,. був синдикат цукрової промисловості, що об’єднав 203 цукрових заводів, які належали родинам Бобринських, Браницьких, Бродських, Потоцьких, Терещенків, Харитоненків, Ярошинських, та посідав друге місце за виробництвом продукції у світі після Німеччини. У 1902 р. сформувались одразу три монополії: «Продамет», «Трубопроводи», «Продвагон», у 1904 р. – «Продвугілля». Одночасно з концентрацією промисловості відбувався приплив іноземного капіталу, банківський капітал зливався з промисловістю. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону. Царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших.

У сільському господарстві уряд намагався зупинити процесс обезземелення селян через стимулювання общинного землеволодіння. Община (зазвичай – селянська громада одного села), була власником надільних ділянок та сільгоспугідь, а окремі її члени Були користувачами наділів. Наділи періодично перерозподілялись. Така система зрівнювала становище общинників, запобігала розоренню найбідніших. Разом із тим община обмежувала господарську ініціативу селян. У 1906 р. царський уряд розпочав т.зв. столипінську аграрну реформу (назва від ініціатора її проведення П. Столипіна).

Реформа передбачала: ліквідацію общинного землеволодіння, передання селянських наділів у приватну власність (відруб).

Загострення соціальних суперечностей посилювало соціальну напруженість у суспільстві, активізувало суспільно-політичний рух. У січні 1900 р. у Харкові сформовано першу нелегальну українську політичну партію – Революційну українську Партію (РУП; Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, П. Андрієвський), програмним документом якої стала брошура М. Міхновського «Самостійна Україна». У 1900 р. створена Українська соціалістична партія (УСП; Б. Ярошевський та М. Меленевський). У 1902 р. Виникла Українська народна партія (УНП; М. Міхновський О. Макаренко), що представляла націоналістичний напрямок і виступала з позицій державної самостійності України.

Ліберально-демократична течія українського політикуму була представлена Українською демократичною партією (УДП; О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко), створеною у 1904 р. Радикальні члени УДП утворили у 1905 р. Українську радикальну партію (УРП; Б. Грінченко, С. Єфремов, Ф. Матушевський).

УРП висувала вимоги надання широкої національно-територіальної автономії Україні.

У 1904 р. була створена Українська соціал-демократична спілка («Спілка»). Партія в основному базувалася на марксистських ідеях. У грудні 1905 р. частина учасників РУП на чолі з М. Поршем, В. Винниченком і С. Петлюрою створили Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). У 1905 р. була створена Українська демократично-радикальна партія (УДРП; А. Лотоцький, Є. Чикаленко, Б. Грінченко), що відстоювала ліберально-демократичні позиції, ідею встановлення в імперії конституційної монархії, яка надала б Україні автономію в складі росії.

У 1908 р. у Києві з ініціативи членів УДРП для координації діяльності українського національного руху засновано Товариство українських поступовців (ТУП; М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко, С. Петлюра, В. Винниченко, А. Ніковський).

Основними напрямами діяльності ТУП були: культурницька робота, виховання національної свідомості, створення блоків з іншими організаціями у відстоюванні політичних свобод, поширення кооперативного руху.

Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

На початку XX ст. у західноукраїнських землях під владою Австро-Угорської імперії істотних змін у соціально-економічному та політичному становищі не відбулося. Становище промисловості та сільського господарства: завершилося формування основних галузей фабрично-заводської промисловості й визначилися напрями її подальшого розвитку, збереглося майже повне переважання дрібної промисловості; завершився переворот у технічному устаткуванні. Збільшився видобуток нафти. Друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Успішно почали розвиватися швейна, взуттєва і килимарська галузі виробництва. Загалом промисловість мала однобокий, переважно сировинний характер розвитку.

Певне значення для економічного розвитку Галичини мало будівництво електростанцій у повітових містах і великої електростанції у Львові, але основна частина робітників працювала не на фабриках, а ремісниками. Отже, промисловість зробила деякий крок уперед, однак орієнтація на добування та первинну обробку сировини, залежність від іноземного капіталу перетворили західноукраїнські землі на ринок збуту.

Поглибилася соціальна диференціація селянства. Заможним польським, румунським й угорським землевласникам належало близько 50 % усієї землі, а економічне становище решти селян було надзвичайно тяжким, що посилювало еміграцію. Примітивне селянське господарство переживало кризу, особливо повільні темпи розвитку. Селяни гостро відчували не тільки соціальний, а й національний гніт.

... Читати далі »

https://onedrive.live.com/view.aspx?resid=67460AB7055AB862!549&authkey=!AO9YsND2vhqcC1Q

     Українська революція (також Перші визвольні змагання) — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 рр.

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го.

     Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін «Українська революція» був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – «Велика Жовтнева соціалістична революція» та «Громадянська війна».

                                                               Етапи революції 1917–1921 років:

     березень 1917р.– квітень 1918р. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

     29 квітня – 14 грудня 1918р. Правління гетьмана Павла Скоропадського;

    грудень 1918р. – листопад 1921р. Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

         Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), що стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.

Михайло Грушевський (1866-1934)

          У період 1917—1921 рр. Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська Держава, ЗУНР, Кубанська НР, а також Кримська НР). Українські етнічні території були розділені між Українською СРР, Польською Республікою, Королівством Румунія та Чехо-Cловацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.

         Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності.

                                                               Причини і передумови революції

          1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.

       2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і проблеми соціального захисту робітників.

          3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу в боротьбі за свою державність.

Перемога Лютневої демократичної революції в Російській імперії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України.

... Читати далі »

Тема: Надзвичайні ситуації воєнного характеру

Надзвичайні ситуації воєнного характеру є порушенням нормальних умов життя та діяльності людей на території всієї країни, окремій території чи об'єкті або на водному об'єкті (акваторії), спричинене застосуванням зброї масового ураження або звичайної зброї, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування радіаційно, хімічно, біологічно та гідродинамічно небезпечних об'єктів, транспортних та інженерних комунікацій. Фактично, можна говорити про те, що НС воєнного характеру реалізуються під час ведення військових дій на певній території, та призводять до значних матеріальних втрат й загибелі цивільного населення. Подібні наслідки можуть виникнути також внаслідок здійснення масштабних терористичних актів.

Науково-технічний прогрес за останні десятиліття докорінно змінив потенційні можливості людини і суспільства. Разом з тим, виникають природні і техногенні катастрофи, класові, етнічні і релігійні протистояння. Вичерпання запасів природних ресурсів, зміна клімату, демографічна, продовольча і екологічні проблеми носять глобальний характер і створюють реальні загрози самому існуванню земної цивілізації. Внаслідок цього постійно виникають локальні війни і військові конфлікти, які призводять до значних людських втрат.

Цивілізаційні, етнічні і конфесійні протиріччя призвели до нових видів війн, які відрізняються новим політичним змістом і новими способами ведення. Їх масштаби можуть бути самими найрізноманітнішими: від військових конфліктів і війн малої інтенсивності до великомасштабних війн. До великомасштабних війн можуть призвести глобальні причини, що набирають "силу": демографічна криза, вичерпання запасів сировини, розрив в якості життя розвинутих і слаборозвинутих країн, поширення зброї масового ураження.

Зброя масового ураження (ЗМУ) – зброя, призначена для нанесення масових втрат або руйнувань на великій площі. Вражаючі чинники ЗМУ, як правило, продовжують наносити ураження протягом тривалого часу. Також ЗМУ деморалізує як війська, так і цивільне населення. Основними видами ЗМУ є ядерна, хімічна та біологічна зброя масового ураження. Новими видами ЗМУ є надрадіочастотна, радіологічна, інфразвукова, геофізична, променева, електромагнітна, генетична та інформаційна.

Надрадіочастотна зброя – це ЗМУ, в основу якої покладено такі засоби ураження, дія котрих полягає у використанні електромагнітних випромінювань надвисоких частот (з діапазоном в межах від 300 МГц до 30 ГГц) або надзвичайно низьких частот (менше 100 Гц). Надрадіочастотна зброя діє на живі організми, викликає порушення роботи центральної нервової системи, мозку, серця, кровоносної системи. Вона також діє на психіку людини, порушує сприйняття і використання інформації про навколишню дійсність, викликає слухові галюцинації, перекручують мовні повідомлення, які вводяться в свідомість людини. Бойовими комплексами надрадіочастотної зброї є генератори надвисоких частот або надзвичайно низьких частот з антенами напрямленої дії. Такі комплекси можуть бути наземного, повітряного і космічного базування.

Радіологічна зброя – це ЗМУ, дія якої базується на використанні бойових радіоактивних речовин. Ці радіоактивні речовини виготовляють у вигляді розчинів або порошків, що мають в своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів і їм властиве потужне іонізуючі випромінювання, яке, діючи на тканини організму людини, призводять до їх руйнування, викликають у людини променеву хворобу або ураження окремих органів. Внаслідок такої дії через деякий час, а дуже часто і зразу, людина занедужує, порушується працездатність. Людина потребує медичної допомоги і тривалого лікування. Дію радіологічної зброї можна порівняти із дією радіоактивних речовин, які виникають при аваріях на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин або вибуху ядерного боєприпасу. Навколишнє середовище забруднюється і викликає згубні наслідки для тварин і рослин. Основним джерелом радіологічної зброї служать відходи, які утворюються при роботі ядерних реакторів. Використання радіологічної зброї може здійснюватись в розпилювачах авіаційних приладів, авіаційних бомб, безпілотних літаків, артилерійських снарядів і ін. боєприпасів.

Інфразвукова зброя – ЗМУ, в основу дії якої покладене напрямлене випромінювання потужних інфразвукових коливань з частотою нижче 16 Гц. Вони діють на нервову систему, порушують роботу шлунка, ритм дихання, викликають головний біль і біль внутрішніх органів. При дуже великих потужностях випромінювання і дуже малих частотах виникає блювота, запаморочення, втрата свідомості. Інфразвукове випромінювання викликає порушення контролю за своїми діями, страх, паніку. Для генерування інфразвуку можуть використовуватись реактивні двигуни з резонаторами і відбивачами звуку і інші спеціально виготовлені засоби.

Геофізична зброя – це сукупність різних засобів, які дозволяють використовувати у військових цілях руйнівну дію неживої природи шляхом штучного виклику змін фізичних властивостей і процесів, які виникають в атмосфері, гідросфері і літосфері Землі. Руйнівна дія багатьох природних процесів базується на їх потужній енергії. Зокрема, активна дія на геофізичні процеси викликає в сейсмонебезпечних районах штучні землетруси, урагани, гірські обвали, снігові лавини, зсуви, потужні припливні хвилі типу цунамі. Діючи на процеси в нижніх шарах атмосфери, можна викликати зливи, град, тумани. Утворюючи затори на річках і каналах, викликають повені, затоплення, порушення судноплавства, руйнування гідроспоруд. Вивчається можливість зміни температури повітря шляхом розпилення речовин, які поглинають енергію сонця, зменшуючи кількість опадів. Руйнування шару озону в атмосфері дає можливість спрямувати в райони, зайняті противником, космічні промені і ультрафіолетове випромінювання сонця. Для дії на природні процеси можуть використовуватись хімічні речовини: йодисте срібло, карбомід, тверда вуглекислота, вугільний порох, сполуки брому, фтору та ін. Можливе використання потужних генераторів електромагнітних випромінювань, теплових генераторів і інших технічних засобів. Наприклад, американський Проект HAARP на Алясці, що начебто вивчає вплив дій різних електронних пристроїв на динамічні процеси в іоносфері, можливо є діючим прототипом геофізичної чи навіть кліматичної зброї, здатної викликати землетруси, циклони з цунамі, контролювати думки людей, знищувати всі супутники на навколоземних орбітах та ін.

Кліматична зброя – гіпотетична ЗМУ і руйнування економіки окремо взятої країни або групи країн, що використовує як вражаючий фактор штучний вплив на природні ресурси, погоду і клімат окремо взятої території, країни, держави, материка, ... Читати далі »

При першій можливості покиньте разом із сім’єю небезпечну зону. Необхідно взяти із собою всі документи, коштовні речі і цінні папери. Підготовку до можливого перебування у зоні надзвичайної ситуації доцільно починати завчасно. Необхідно підготувати "екстрену валізку" з речами, які можуть знадобитись при знаходженні у зоні НС або при евакуації у безпечні райони.

Підготовка оселі:

- нанести захисні смуги зі скочу (паперу, тканини) на віконне скло для підвищення його стійкості до вибухової хвилі та зменшення кількості уламків і уникнення травмування у разі його пошкодження;

- по можливості обладнайте укриття у підвалі, захистіть його мішками з піском, передбачте наявність аварійного виходу;

- при наявності земельної ділянки обладнайте укриття на такій відстані від будинку, яка  більше його висоти;

- забезпечте оселю запасами питної та технічної води;

- зробіть запас продуктів тривалого зберігання;

- додатково укомплектуйте домашню аптечку засобами надання першої медичної допомоги;

- підготуйте (закупіть) засоби первинного пожежогасіння;

- підготуйте ліхтарики (комплекти запасних елементів живлення), гасові лампи та свічки на випадок відключення енергопостачання;

- підготуйте (закупіть)  прилади (примус) для приготування їжі у разі відсутності газу і електропостачання;

- підготуйте необхідні речі та документи на випадок термінової евакуації або переходу до захисних споруд цивільної оборони або інших сховищ (підвалів, погребів тощо);

- особистий транспорт тримайте у справному стані із запасом палива для виїзду з небезпечного району;

- при наближенні зимового періоду необхідно продумати питання щодо обігріву оселі у випадку відключення централізованого опалення.

Правила поведінки  в умовах надзвичайної ситуації воєнного характеру.

Необхідно:

- зберігати особистий спокій, не реагувати на провокації;

- не сповіщати про свої майбутні дії (плани) малознайомих людей, а також знайомих з ненадійною репутацією;

- завжди мати при собі документ (паспорт), що засвідчує особу, відомості про групу крові свою та близьких родичів, можливі проблеми зі здоров’ям (алергію на медичні препарати тощо);

- знати місце розташування захисних споруд цивільної оборони поблизу місця проживання, роботи, у місцях частого відвідування (магазини, базар, дорога до роботи, медичні заклади тощо). Без необхідності намагатися якнайменше знаходитись поза місцем проживання, роботи та у малознайомих місцях;

- при виході із приміщень, пересуванні сходинами багатоповерхівок або до споруди цивільної оборони (сховища) дотримуватись правила правої руки (як при русі автомобільного транспорту) з метою уникнення тисняви. Пропускати вперед та надавати допомогу жінкам, дітям, літнім людям та інвалідам, що значно скоротить терміни зайняття укриття;

- уникати місць скупчення людей;

- не вступати у суперечки з незнайомими людьми, уникати можливих провокацій;

- у разі отримання будь-якої інформації від органів державної влади про можливу небезпеку або заходи щодо підвищення безпеки передати її іншим людям (за місцем проживання, роботи тощо);

- при появі озброєних людей, військової техніки, заворушень негайно покинути цей район;

- посилити увагу і за можливості також залишити цей район у разі появи засобів масової інформації сторони-агресора;

- про людей, які не орієнтуються на місцевості, розмовляють з акцентом, мають нехарактерну зовнішність, здійснюють протиправні і провокативні дії, здійснюють незрозумілу роботу, тощо, – негайно поінформувати органи правопорядку, місцеву владу, військових;

- у разі потрапляння у район обстрілу – сховатись у найближчу захисну споруду цивільної оборони, сховище (укриття). У разі відсутності пристосованих сховищ, для укриття використовувати нерівності рельєфу (канави, окопи, заглиблення від вибухів тощо). У разі раптового обстрілу та відсутності поблизу споруд цивільного захисту, сховища і укриття − ляжте на землю головою в бік, протилежний вибухам. Голову слід прикрити руками (за наявності для прикриття голови використовувати валізу або інші речі). Не виходьте з укриття до кінця обстрілу;

- надавати першу допомогу іншим людям у разі їх поранення. Визвати швидку допомогу, представників ДСНС України, органів правопорядку, за необхідності – військових;

- у разі, якщо ви стали свідком поранення або смерті людей, протиправних до них дій (арешт, викрадення, побиття тощо), слід постаратися з’ясувати та зберегти якнайбільше інформації про них та обставини поді ... Читати далі »