Пошук

Вхід на сайт

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Понеділок, 20.11.2017, 20:01
Сайт викладача Любченка Андрія Андрійовича Гість | RSS
Суспільно-правові дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід
Каталог статей


Головна » Статті » Основи правознавства

Походження, сутність та ознаки держави

Відомо, що держава існувала не завжди, а її утворенню передував первіснообщинний устрій, який являв собою стародавній тип колективного виробництва і був результатом слабкості окремої людини перед навколишнім природним середовищем. З моменту виникнення колективної праці труд окремої людини стає частиною спільної праці всього колективу общини, яка по суті була економічною формою організації людей. Знаряддя праці, її результат ставали загальними і належали всім. Тобто характер власності теж був загаль­ним. Відповідно до цього розподіл продуктів здійснювався порів­ну, тобто існувала справедливість, яку свого часу Арістотель на­звав розподільною. Такий стан тогочасного суспільства був природ­ним. Формою соціальної організації у той період був рід, причому до нього входили люди, пов’язані не тільки родинними зв’язками, а й інтересами колективного виробництва.

Первіснообщинний устрій пройшов кілька етапів розвитку, переростаючи з часом у державно-організоване суспільство. Спочатку люди користувалися плодами природи, які вони добували примітивними знаряддями праці. Пізніше виникає домашнє скотарство, започатковується виробництво сільськогосподарських продуктів, ускладнюються знаряддя праці. В цей час предмети вжитку стають результатом праці.

Змінюються і виробничі відносини: колективне присвоєння продуктів природи переходить до більш високого розряду — колективного присвоєння продуктів праці, а загальне володіння знаряддями праці і продуктами вжитку трансформується в общинну власність.

Змінюється і суспільна організація. Роди об’єднуються у племена, а останні — у союз племен. На цьому етапі виникає необхідність в управлінні загальними справами, тобто потреба у владі. Проте така влада ще не носила політичного характеру. Її втіленням були загальні збори членів роду, племені, ради старійшин, глава роду, вождь племені, які здійснювали правління в інтересах усіх соплемін­ників. Влада базувалася на авторитеті і не давала жодних матері-
альних переваг. У випадках порушень звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді фізичного покарання або вигнання з роду.

Отже, влада первісного суспільства здійснювалась з метою узгодження волі та інтересів усіх членів роду чи племені.

Удосконалення знарядь праці, виробництво великої кількості продукції сприяло диференціації суспільства, появі експлуатації, використанню людської праці для задоволення потреб окремих, заможніших і сильніших членів племені чи роду. З цього часу починає змінюватись й організація влади, відбувається ієрархізація її органів. Замість зібрання всіх членів роду проводяться збори тільки головуючої його частини. З часом запроваджується принцип представництва: голови господарств входять у родові та общинні ради, а їх голови — до рад фраторій і племен. Кожна така владна структура визначає свою компетенцію, а органи вищого рівня починають запроваджувати повноваження стосовно органів нижчого рівня.

З подальшою диференціацією суспільства відбувається розподіл функцій влади. Формуються органи світської, військової, релігійної влади. Поряд з керівниками цих органів з’являються так звані бігмени — чоловіки, які, спираючись на особисті якості і наявність власного багатства, використовували свій авторитет для впливу на інших людей.

З часом соціальне життя продовжувало ускладнюватись, і старі інститути влади не могли задовольнити потреби дня. Тому для вирішення нагальних проблем і виникає нова форма організації суспільного життя — держава. Французький мислитель Ж. Ж. Руссо зазначав, що саме вдосконалення знарядь праці, поява приватної власності, накопичення продуктів виробництва і матеріальних цінностей стали причинами соціальної нерівності, привели до розпаду первіснообщинного ладу і підвели людство до створення нового суспільного інституту — держави — з його, незмінним атрибутом — владою[1].

У кожному суспільстві виникнення держави було зумовлене цілим рядом чинників, притаманних саме тим чи іншим соціальним устроям. Серед них розрізняють економічні (або виробничі), етнічні, географічні та ін. Проте в цілому держава виникає для потреб суспільства, збереження його цілісності, сталості та регулювання відносин між його соціальними прошарками, здійснення управління справами всього суспільства.

У міру ускладнення відносин і у зв’язку з конфліктами інтересів окремих осіб і груп людей між собою в суспільстві з’явилися відповідні структури, що почали здійснювати охоронну діяльність. У подальшому становлення держави та її владних інститутів стимулюється розподілом суспільної праці й розшаруванням суспільства на соціальні групи, які мають різні джерела походження і функції, виконувані у суспільстві. Останнє стратифікується на верстви: 1) зайняті безпосередньо у матеріальному вироб­ництві; 2) такі, що виконують управлінські функції. Виконання цих функцій спочатку тимчасово покладалося на окремих людей, а згодом управлінська посада стала постійною. Тобто утворення держави пов’язане з розпадом суспільної влади родового устрою і встановленням публічної влади, яка стає основною ознакою держави. Проявами такої публічної влади на етапі становлення держави були військові формування, а згодом поліція. З виникненням цих інститутів держава починає відособлюватись від суспільства. Але цю частину публічної влади не можна ототожнювати з державою. Це тільки її частина, в основі якої лежить примус.

Державна влада відрізняється від родової насамперед територіальною, а не родовою ознакою організації населення. В державне утворення об’єднуються люди, що живуть на певній території, на яку поширюється вплив влади. Родові зв’язки відходять у минуле, і люди стають залежними від території, тобто таким чином виявляється територіальна ознака держави. Згодом публічна влада формується повністю, втілюючись у державному апараті, який значно відрізняється від апарату управління первіснообщинного ладу.

Така влада безпосередньо не збігається з населенням, що має місце в умовах родового суспільства. Вона персоніфікується у вигляді соціально-професійної групи, яка здійснює виключно управлінські функції. Підставою для виокремлення такої групи людей є суспільний розподіл праці.

Отже, основною ознакою держави є наявність публічної влади, що має універсальний характер, поширюється на все населення, об’єднання громадян, політичні організації і посідає провідне місце серед інших владних суспільних інститутів. Крім того, ця влада наділена повноваженнями встановлювати загальнообов’яз­кові норми поведінки і застосовувати санкції за їх порушення. На відміну від інших суспільних влад, державна влада має спеціальний силовий механізм впливу: поліцію (міліцію), в’язниці, фіскальні та контрольні органи тощо.

Наступною важливою ознакою держави є розподіл населення за територіальним принципом. На відміну від кровнородинних зв’язків додержавного утворення, організація населення за місцем проживання створює особливі суспільні відносини і зв’язки, які мають характер публічно-владних. Особливий характер зв’язку держави та особи проявляється в особливому статусі останньої — в державі вона стає громадянином або підданим.

Організація влади за територіальним принципом дає можливість визначити межі впливу такої влади. Територія держави є невідчужуваною і постає як матеріальна основа, на якій базуються інші складові державного управління: земельні ресурси, народ; формуються і функціонують політична, економічна і соціальна сфери життєдіяльності суспільства.

Наявність публічної влади і територіальний аспект дають підстави розглядати державу як особливе політико-територіальне утворення суспільства.

Подальшими ознаками держави є наявність грошової одиниці і матеріальних, грошових ресурсів для утримання апарату публіч­ної влади та механізму силового впливу (армії, поліції, в’язниць, місць позбавлення волі тощо), а також фінансування справ загального суспільного значення.

Грошові ресурси формуються за допомогою запроваджуваних публічною владою податків, які стягуються примусово у визначених розмірах і термінах.

До ознак держави необхідно також віднести суверенітет, який слід розглядати як незалежність держави, непорушність її території, здатність самостійно вирішувати питання внутрішнього життя і зовнішніх зносин, бути суб’єктом і рівноправним учас­ником міжнародних організацій.

Крім того, суттєвою ознакою держави є її правотворча діяль­ність, наявність законодавства, загальнообов’язкових правил (норм) поведінки.

Таким чином, держава — це суверенна, політико-територіальна організація влади громадянського суспільства, яка виражає інтереси всіх його соціальних верств шляхом встановлення загальнообов’язкових правил поведінки за участю спеціальних органів управління і примусу, узгоджує і забезпечує ці інтереси та вирішує загальносуспільні справи.

Трансформація родової організації суспільства в державу відбувалась поступово, протягом тривалого часу. Причому формування державності та її атрибутів у різних регіонах світу мало свої особливості.

На території Європи головними передумовами виникнення держави були: поява приватної власності, накопичення матеріальних благ, соціальна диференціація суспільства, суспільний роз­поділ праці, а також приєднання територій за допомогою сили, тобто збройним шляхом.

Зовсім іншими були передумови появи східних держав. Це пов’язано насамперед з усталенішими соціальними зв’язками родового устрою, зумовленими земельно-общинними відносинами та їх економічною базою — колективною власністю. Родоплемінна верхівка, яка виконувала функції управління цією власністю, не виділялась у матеріальному плані. Її майновий стан і привілеї залежали від посади. Тому родова знать, використовуючи свій авторитет, поширювала свою владу за межі роду, на певну те­риторію, трансформуючись у професійних управлінців, публічну владу. До того ж, родова знать задля задоволення своїх інтересів вдало використовувала релігію. Зокрема, в літературних пам’ят­ках Стародавнього Єгипту, серед яких «Повчання Птахотепа» (XXVII ст. до н. е.), «Книга мертвих» (XXV—XXIV ст. до н. е.) та інших, репродукувалась ідея, що джерелом влади є Бог, а особа, яка виконує владні функції і здійснює це від його імені, — посередник між Богом і людьми. Подібне сприяло трансформуванню родової влади в державну, формуванню деспотичних монархій з надмірно централізованою владою та її відповідним апаратом. Водночас відбувалась модифікація колективної власності у державну. Апарат держави в особі монарха і чиновників здійснював управління общинами, загальними справами всього суспільства, власністю, виробничими процесами, будівництвом ірригаційних споруд, вирішував питання війни і миру тощо.

Проте слід зазначити, що існує кілька теорій походження держави. Вони почали з’являтись відразу після виникнення держави і мали на меті з’ясувати її сутність, соціальну роль і призначення у суспільстві.

Однією з перших виникла теологічна теорія. Головною її ідеєю стало твердження, що держава виникає та існує як результат волі Бога. Так само і влада держави теж походить від Бога, тому кожен повинен виконувати державні (владні) настанови і приписи як такі, що йдуть від Бога. Зазначена теорія бере свій початок за часів Стародавніх Індії та Китаю. Крім того, згідно з поглядами давньоєврейського народу Бог вважався верховним правителем, законодавцем і верховним суддею. Такий підхід до проблеми з’ясування питання про походження держави, влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; згодом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення в Новому Заповіті.

Пізніше теологічна теорія отримала концептуальне оформлення в працях Аврелія Августина (354—430 рр.) та Фоми Аквінського (1225 чи 1226—1274 рр.). Прибічником цієї теорії був також український мислитель Іван Вишенський (1545 чи 1550—після 1620 рр.).

Пізніше набула поширення патріархальна теорія походження держави. В ній стверджується, що держава виникла шляхом розростання сім’ї. У зв’язку з тим, що люди прагнуть жити з собі подібними вони, об’єднуються в сім’ї, сім’ї — у рід, роди — у плем’я, останні — в союз племен, а згодом — у державу. Авторами цієї теорії були грецький філософ Арістотель (384—322 до н. е.) та італійський мислитель Марсилій Падуанський (1275—1343 рр.).

Державницька і правова думка Нового Часу дала світові договірну теорію походження держави. Г. Гроцій (1583—1645 рр.), Б. Спіноза (1632—1677 рр.), Т. Гоббс (1588—1679 рр.), Дж. Локк (1632—1704 рр.), Ж. Ж. Руссо (1712—1778 рр.), О. М. Радіщев (1749—1802 рр.) та інші вважали, що держава утворюється людь­ми шляхом мовчазної згоди для вирішення загальних справ су­спільства, забезпечення безпеки особи та її власності, узгодження інтересів усіх членів суспільства.

У кінці XIX — на початку ХХ століття в працях мислителів Л. Гумпловича (1838—1909 рр.), К. Каутського (1854—1938 рр.), Л. Українки (1871—1913 рр.) та інших були викладені теоретичні погляди про те, що держава утворюється шляхом застосування сили, завоювання слабких племен сильнішими.

У цей же період виникла ще одна теорія походження держави — класова. Авторами її були німецькі економісти К. Маркс (1818—1883 рр.) та Ф. Енгельс (1820—1895 рр.). Ця теорія пов’язує виникнення держави тільки з появою приватної власності, розшаруванням суспільства на антагоністичні класи, виключаючи при цьому роль інших факторів.

 

 

Категорія: Основи правознавства | Додав: lybchenko85 (05.03.2017)
Переглядів: 35 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar

Copyright MyCorp © 2017