Головна » 2020 » Вересень » 25 » Тема 2. Походження та головні етапи розвитку культури.
11:12
Тема 2. Походження та головні етапи розвитку культури.
Тема 2. Походження та головні етапи розвитку культури.
План заняття:
1. Розвиток первісної культури, її періодизація, типологічні ознаки й досягнення
2. Формування вірувань і культової свідомості у первісних людей
3. Мистецтво як засіб пізнання дійсності у первісному суспільстві
Палеоліт (стародавній кам’яний вік). 1 млн. – X тис. до н. е.
На зміну першій формі існування людського суспільства –первісному стаду – прийшла родова община, відбулася племінна організація суспільства. Родинні зв’язки велися по материнській лінії (матріархат).
Основним заняттям населення було збиральництво і полювання. Люди навчилися виготовляти знаряддя праці із каменю, одяг, споруджували житла, добували вогонь. Намітився поділ праці між 11 чоловіком і жінкою. Чоловіки займалися переважно полюванням, жінки – домашнім господарством. Почало зароджуватись мистецтво, первісні релігії: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
Мезоліт (середній кам’яний вік). IX тис. – VI тис. до н. е.
Відбулося танення льодовика і утворення сучасних природнокліматичних умов.
Винайдено лук і стріли, гарпун, голки, кам’яні сокири, гачки.
Зроблено перші спроби приручити диких тварин – собаку, бика, свиню.
Крім мисливства, одним із основних занять стає рибальство, починає розвиватись тваринництво й рослинництво.
Неоліт (новий кам’яний вік). VI тис. – IV тис. до н. е.
Відбувся перехід від привласненого до відтворного, продуктивного господарювання – землеробства і скотарства. Цей процес отримав назву „неолітичної революції”.
Завершилося формування техніки обробки каменю: пиляння, шліфування, сверління.
З’явилися перші штучні матеріали, створені людиною – обпалена глина (кераміка) та тканина. Глиняний посуд швидко набував поширення, його форми і орнамент на різних територіях мали свої особливості. За такими знахідками археологи визначають кордони і час існування окремих археологічних культур. В Україні виділено понад 10 неолітичних археологічних культур.
Виникають прядіння, ткацтво, з’явився ткацький станок.
Енеоліт (мідно-камяний вік). IV тис. – III тис. до н. е.
У IV тис. до н. е. люди освоїли перший метал – мідь. Термін енеоліт вживають щоб позначити перехідний кам’яний вік, тобто таку добу неоліту, коли поруч із кам’яними знаряддями праці використовувалися і знаряддя з міді
Наймогутнішою культурою епохи енеоліту була Трипільська культура, яка існувала з IV тис. до III тис. до н. е , названа так через поселення поблизу с. Трипілля (Київщина), дослідженого чеським археологом В.Хвойкою.
Бронзовий вік. II тис. – I тис. до н. е.
Бронза – перший метал, штучно створений людиною. Використання бронзи сприяло зростанню продуктивності праці. Відбувається перший суспільний поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства.
На зміну родовій общині прийшла сусідська (територіальна), почала проявлятися майнова диференціація. У суспільстві утвердилися патріархальні родинні відносини.
Залізний вік. З I тис. до н. е.
Розпочався з I тис. до н. е. і триває до цього часу. Використання заліза привело до різкого зростання продуктивності праці, вперше людина отримала можливість створювати додатковий продукт понад прожиткового мінімуму.
Відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від сільського господарства. На території України початок залізної доби пов’язаний з кіммерійською культурою (Північне Причорномор’я, поч. I тис. до н. е.) та з ранніми слов’янськими культурами (поч. н. е.).
Роль мистецтва у первісному суспільстві:
мистецтво втілює в собі надзвичайно потужну здатність розвивати людину;
– його поява – величезний прогрес у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу;
мистецтво зміцнювало соціальні зв’язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду.
Види образотворчого мистецтва палеоліту:
петрогліфи (від грець. рetros – скеля, камінь і glyphe – вирізаю) – давні (від палеоліту до середньовіччя) зображення тварин і людей на стінах печер, на скелях і каменях, виконані фарбою, різьбою, рельєфом та ін.;
гравюри на кістках і рогах;
рельєфи, малюнки, глиняні і кам’яні скульптури.
Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва – складна наукова проблема. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають „макарони”) і „відбитки” рук. Інші доводять, що найдавнішим було „натуральне мистецтво” – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.
Серед зображень на стінах печер палеолітична людина залишила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Цих тварин вона малювала, адже полювала на них і вбачала в них основне джерело свого існування, а також остерігалася як потенційних ворогів. У багатьох випадках малюнки вкриті дірками й подряпинами від стріл чи списів, що підтверджує погляд на наскельний живопис, як на складову частину мисливських ритуалів стародавнього людства. Рослини на стінах таких печер не зображуються зовсім, а людські фігури зустрічаються дуже рідко й не мають тієї жвавості малюнку, тих яскравих і правдивих форм, що притаманні зображенням тварин. Пояснюється це тим, що саме тваринний світ був об’єктом пильної уваги первісної людини.
„Палеолітичні венери” (так археологами названо численні жіночі зображення у вигляді невеликих скульптурок з каменю, кісток або глини, які знайдено під час розкопок у різних кінцях Європи й Азії) – одне з перших свідчень про увагу первісної людини до самої себе, до питань свого походження та проблем стосунків у межах людського колективу.
В мезолітичних розписах загальний характер образотворчого мистецтва зберігся, проте, на відміну від палеоліту, провідне місце належить людині, її діям. З’являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається.
Перехід в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання сприяв поглибленню знань про навколишню природу. Люди почали замислюватись про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З’явилися такі символи як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворились на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. В неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті. Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев’яні вироби прикрашалися різьбленням, по розфарбованих глиняних статуетках можна судити якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну прикмету мистецтва неоліту.
Мегаліти (від грець. „великий камінь”) – культові споруди III-II тис. до н. е. з великих необроблених або напівоброблених кам’яних брил. Відомі в Західній Європі (Стонхендж, Карнак), Північній Африці, на Кавказі та ін.
Види мегалітичних споруд:
Менгір – вертикальний камінь висотою іноді до 20 м; у Франції зустрічаються поля таких стовпів, що тягнуться на 2-3 км; вони були або об’єктом поклоніння, або позначали місце церемоній.
Дольмен – кам’яний ящик, найпростіший його варіант – два вертикально поставлені плоскі камені, перекриті третім; як правило, служили місцем поховання членів родини.
Кромлех – кам’яні плити або стовпи, розташовані по колу; в Україні знайдені кургани, оточені кромлехом.
Міф – символічна оповідь, що передає уявлення первісної людської спільноти про виникнення божеств, світу, людини, інституцій, технік і обрядів. Міфологія – сукупність міфів (розповідей про богів, героїв, демонів, духів та ін.), у яких відображалися фантастичні уявлення людей у первісному і ранньокласовому суспільстві про світ, природу і людське буття.
Важлива особливість міфології:
міфи об’єднали зачатки знань, містичні уявлення, релігійну віру, художню творчість і виступали як єдина, нероздільна (синкретична) форма суспільної свідомості;
міф виник, задовольняючи потреби первісних людей у пізнанні, але оскільки фактичних знань було ще дуже мало, щоб пояснити картину світу, він замінив їх і створював світосприйняття, яке допомогло людям жити і працювати, тому міфологічні уявлення мали важливе, цілком реальне значення для стародавньої людини.
Термін „релігія” в перекладі з латинської означає „зв’язувати”. Для віруючих людей релігія – це особливий зв’язок людини з об’єктом її поклоніння (Богом), який виникає з моменту появи людини на Землі. Творчі здібності людини знайшли вихід у таких ранніх формах релігії, як тотемізм, анімізм, фетишизм і магія. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи. Залежно від умов проживання, кліматичних, ландшафтних особливостей ареалу, де існувала первісна спільнота, тваринного і людського оточення, що час від часу зазнавали змін, змінювалися й притаманні людині релігійні уявлення.
Культ (від лат. cultus – пошана) – один з основних елементів первісної релігії (і всіх наступних релігійних систем); сукупність дій (рухів, співів, проголошення певних текстів та ін.) з метою створити видимий вираз релігійному поклонінню або привернути до їх виконавців божественні „сили”.
Культ предків – одна з ранніх форм релігії, поклоніння духам померлих предків, котрим приписувалася здатність впливати на життя потомків.
Фетишизм (від фр. fetiche – ідол, талісман) – одна з первісних форм релігійних вірувань, культ неодухотворених предметів – фетишів, наділених, за уявленнями віруючих, надприродними властивостями, властивістю впливати на життя людей. Пережитки фетишизму – віра в амулети, обереги, талісмани. Прояви фетишизму збережені і в сучасних релігіях (поклоніння чорному каменю Кааба в ісламі; мощам у християнстві та ін.).
Магія (від грець. mageia – чаклунство) обряди і дії, пов’язані з вірою в надприродну здатність людини (чаклуна, мага) вплинути на людей і явища природи. Виникла у первісному суспільстві і стала елементом обрядів усіх релігій. Відповідно до призначення магія поділяється на військову, мисливську, охоронну, любовну, лікувальну, виробничу, шкідливу тощо.
Тотемізм – віра в надприродний зв’язок людини або групи людей з якою-небудь твариною або рослиною (тотемом), що розглядається, як предок, „прабатько” всієї спільноти. Дуже часто рід або людина носили ім’я свого тотема, покладалися на його допомогу в важких справах, шанобливо ставилися до представників тотемних видів тварин, що не виключало й полювання на них.
Анімізм (від лат. anima, animus – душа) – віра в існування душ і духів – надприродних двійників навколишніх процесів і предметів. З анімізмом пов’язані обряди поховання небіжчиків, різні в різних народів, але єдині у вірі в їх надприродну доцільність: врятувати душу померлого й влаштувати її в „тому” світі, або ж запобігти помсти чи зазіхань на „цей” світ тих, хто його покинув.
Табу – система заборон на виконання певних дій – використання деяких предметів, вимовляння вголос деяких слів тощо. Ця заборона не мала логічного пояснення і сприймалась усіма членами спільноти як те, що не потребує раціонального тлумачення. Недотримання табу суворо каралося.
Політеїзм – релігія, яка заснована на вірі у декількох богів, серед яких виділялися головні та другорядні.
Найдавніші сліди перебування людини в Україні, за останніми свідченнями науки, датуються приблизно 700 – 800 тис. років до н. е. Відкрите нещодавно археологами первісне поселення поблизу закарпатського села Королевого свідчить, що його мешканці вже тоді володіли вогнем, займались мисливством, а основною формою їх суспільної організації було первісне стадо.
Найдавніші пам’ятки мистецтва в Україні відносяться до доби пізнього палеоліту, тобто оріньякської, солютрейської та мадленської епох (25–15 тис. p. до н.е.). Сюди можна віднести стоянки: Сюренську, Радомишльську, Пушкарівську, Добраничівську, Кормань, Гінцівську, Межиріцьку, Амвросіївську, Мізинську та багато інших, у яких відкриті житла стародавніх мисливців.
Серед зразків мистецтва найбільшу увагу привертають скульптури у формі невеличких статуеток, які, мабуть, втілювали образ матері у родовій громаді. Вони зберігалися у родових святилищах, що свідчить про особливу пошану до них. На Мізинській стоянці відкрито й своєрідну майстерню з набором крем’яних знарядь. Деякі вироби цієї культури знайдені й в інших регіонах України, а саме – Теребовлі, Золочеві, Чорткові.
Трипільська культура – культура доби енеоліту на території України, Молдавії та Румунії (V – III тис. до н. е.). Виникла внаслідок просування на Схід давньоземлеробських племен з Балкан та Подунав’я. Нині її залишки відкриті у 38 селах Київщини, 25 – Поділля, 20 – Західної України. Основними заняттями трипільців були землеробство і скотарство, деяку роль, особливо на ранньому етапі, відігравали мисливство, рибальство, збиральництво. Основні знаряддя праці, предмети побуту й прикраси виготовляли з кременю, каменю, кістки, рогу та глини. Вже на ранньому етапі трипільської культури з’явилися перші металеві вироби: мідні шила, рибальські гачки, прикраси. Згодом почали виготовляти мідні тесла, долота, провушні сокири, кинджали. Посуд ліпили руками й випалювали у спеціальних горнах, прикрашали заглибленим орнаментом й оздоблювали багатобарвним розписом (червоною, чорною, білою фарбами). Ідеологія носіїв трипільської культури тісно пов’язана з культом предків. З культовими уявленнями пов’язані й ритуальні поховання в житлах. Для пізнього етапу трипільської культури характерні великі колективні могильники за межами поселень. Історична доля трипільських племен ще не достатньо з’ясована. Деякі з них, очевидно, були асимільовані носіями інших культур наприкінці III тис. до н. е. Не менш ймовірно й те, що багато здобутків культури племен-трипільців запозичили скіфи, фракійці та інші народи.
Запитання для контролю:
1. Які періоди пройшла у своєму розвитку культура первісних людей?
2. Які типи культури існували у первісному суспільстві?
3. Які функції виконувало первісне мистецтво?
4. У яких формах проявлялася духовність первісних людей?
