Словосполучення «стародавня Греція» у багатьох асоціюється з високою античною культурою, мудрими афінськими філософами, відважними спартанськими воїнами та величними храмами. Насправді ж стародавня Греція, це не одна, а відразу кілька цивілізацій, які розвивалися і трансформувалися протягом століть. Серед них можна виділити:
Мінойську цивілізацію, яка існувала в ранній період розвитку древньої Греції, з нею пов’язана, наприклад, знаменита легенда про Тесея і Мінотавра, що має ймовірно під собою якусь реальну історичну основу.
Ахейську цивілізацію, саме про цей період пише Гомер у своїх епічних поемах «Іліада» і «Одіссея».
Еллінську цивілізацію, власне період найвищого розквіту давньогрецької цивілізації.
Також і саму територію стародавньої Греції прийнято умовно поділяти на три частини: Північну, Середню і Південну. У Південній Греції перебувала войовнича і сувора Спарта, серце античної Греції – Афіни, розташовувалися в Середній Греції, на Півночі ж знаходилась Фессалія та Македонія. (Остання, втім, не вважалася «тру грецькою», македонці були швидше напівгреками-напівварварами, ось правда в історії самої древньої Греції їм була призначена значна роль, але про це дивіться далі).
Карта стародавньої Греції.
Грецькі медичні праці
Першим документально зафіксованим свідченням про грецьку медичну практику можна вважати сцену з Іліади Гомера, де описується лікування поранених солдатів у Троянській війні. Наприклад, Гомер барвисто описує, як Патрокл очищає рану Евріпілусу теплою водою. Медичні питання і лікарі також часто згадуються в інших видах грецької літератури, часом навіть в комедійних п’єсах. Але найбільш докладні медичні праці ми знаходимо в 60 трактатах, які часто приписують Гіппократу (V–IV століття до н.е.), його вважають «батьком медицини» в її класичному розумінні.
Гіппократ.
Праці Гіппократа стосуються всіляких медичних тем, але можуть бути згруповані за основними категоріями: діагностика, біологія та анатомія, лікування і загальні рекомендації для лікарів.
Іншим важливим джерелом наших знань про давньогрецьку медицину є фрагментарні тексти з грецького корпусу натурфілософії, що датуються VI-V ст. до н. е. Філософи в цілому, бачачи користь хорошого здоров’я для розуму і душі, часто були прямо або побічно пов’язані з людським тілом і медициною. Серед знаменитих грецьких філософів, що мають відношення до медицини можна виділити Платона (того самого знаменитого учня Сократа і вчителя Аристотеля), Емпедокла Акрагського, Филистимського Локрі і Анаксагора.
Саме в античній Греції були сформульовані перші філософські поняття, які заклали ті фундаментальні знання про світобудову, якими користується і сучасна наука.
Грецький історик Геродот став буквально «батьком історії», саме його історичні праці є зразками для праць наступних поколінь істориків. Грецький лікар Гіппократ став «батьком медицини», його знаменита «клятва Гіппократа» і донині виражає морально-етичні принципи поведінки лікаря. Вже згаданий нами драматург Есхіл став творцем театральної драми, його внесок у театральне мистецтво і розвиток театру просто величезний. Також як і величезні внески греків Архімеда та Піфагора у розвиток математики. А філософа Аристотеля можна взагалі назвати «батьком науки» в широкому розумінні цього слова, так як саме Аристотель сформулював основоположні принципи наукового пізнання світу.
Так виглядає давньогрецький театр, сформувавшись з релігійних містерій, він незабаром став одним з улюблених місць розваги стародавніх греків. Самі будівлі театрів у стародавній Греції представляли собою відкритий майданчик з круглою спорудою для хору та сценою для акторів. Всі давньогрецькі театри володіли відмінною акустикою, таким чином, навіть глядачі, які сиділи на дальніх рядах, могли чути репліки (мікрофонів то ще не було).
Давньогрецькі олімпійські ігри, на час проведення яких навіть переривалися всі війни, стали, по суті, фундаментом розвитку сучасного спорту і сучасних олімпійських ігор, що представляють собою як раз таки відродження давньогрецької спортивної традиції.
Основою давньогрецького спорту був пенталон (п’ятиборство): біг, стрибки, боротьба, метання дисків, копій і т. д., ігри. Багато що з пенталона абсолютно втрачено, забуте, – може бути, марно.
Критерії, за якими тоді визначали переможців, на наш погляд, дуже своєрідні. Наприклад, в бігу з факелами в темну ніч часто переможцем ставав не найшвидший, а найобережніший – хто прийде до фінішу з непогашеним факелом. А бігали швидко більшість древніх греків: деякі з них без особливої напруги могли випередити коня і загнати зайця.
Дуже різноманітні були стрибки: в довжину, висоту, глибину, через обруч, канат, вістря уткнутих в землю кілків. Стрибаючи в довжину, спортсмен під час розбігу тримав в опущених і трохи зігнутих руках невеликі вантажі. Перед поштовхом руки треба відвести назад, а при поштовху різко викинути їх вперед. Якщо вірити історикам, результати були вражаючими: 17 метрів.
Ще один вид стрибка в давньогрецькій гімнастиці – асколіасм. Суть його така: треба стрибнути однією ногою на шкіряний мішок, наповнений водою або повітрям, і утриматися на ньому, зберегти рівновагу. У сучасному спорті нічого аналогічного немає, тому результати порівняти ні з чим. Але, може бути, мішок з повітрям або водою став би в нагоді для тренування хокеїстів? Може бути, новий (вибачте, древній) снаряд допоможе нашим гірськолижникам і фігуристам?
У стародавніх метальників, на жаль, запозичувати нічого. Дискоболи метали кам’яний або залізний диск діаметром до 30 сантиметрів з невеликого узвишшя. Списи кидали не вдалину, а в ціль.
І всі греки, від малого до великого, грали в м’яч. Одні перекидали один одному шкіряну кулю, надуту повітрям, інші штовхали руками корікос – кулястий мішок з піском, прив’язаний до стелі.
Треба віддати належне древнім грекам: їх гімнастика була цілісною, закінченою системою. Її метою було виховати у громадян Греції не тільки силу і спритність, але і хоробрість, енергію, витримку, веселість, любов до батьківщини – міста, честь якого вони незабаром (з 776 року до нашої ери) почали захищати на Олімпійських іграх в честь Зевса раз в чотири роки.
Давньогрецьке мистецтво представлене, передусім, прекрасною скульптурою і архітектурою, живописом. Гармонія, врівноваженість, упорядкованість і краса форм, чіткість і пропорційність, ось основні принципи грецького мистецтва, яке розглядає людину як мірило всіх речей, представляє її у фізичній і моральній досконалості.
Статуя Афіни Парфенос
Славнозвісна Венера Мілоська, творіння невідомого грецького скульптора. Зображуючи богиню кохання і краси Венеру, тим не менш вона в першу чергу передає первозданну красу жіночого тіла, в цьому вся скульптура стародавньої Греції і все її мистецтво.
Архітектура стародавньої Греції особливо прославилася завдяки Фідію, скульптору і архітектору, Парфенон, храм присвячений покровительці Афін богині війни і мудрості Афіні найбільше його творіння.
Але крім Парфенона греками було побудовано і безліч інших не менш красивих храмів, багато з яких, на жаль, не збереглися до наших часів або ж збереглися у вигляді руїн.
Руїни храму Аполлона у Дельфах.
Що ж стосується живопису, то він в стародавній Греції був представлений в майстерних малюнках на грецьких вазах, у формі вазопису. У декоруванні і розписуванні ваз і амфор стародавні греки досягли великої майстерності.
Розписана грецька амфора.
Варто зауважити, що стародавні греки розписували різні види глиняного посуду. А написи на вазах, залишені деякими вазописцями стали додатковим джерелом історичної інформації.
Релігія стародавньої Греції
Релігія стародавньої Греції та її міфологія, мабуть, найкраще вивчені, і імена багатьох грецьких богів та богинь, на чолі з верховним богом Зевсом у багатьох на слуху. Що цікаво, греки наділяли своїх богів цілком людськими якостями і навіть вадами, притаманними людям, такими як гнів, заздрість, мстивість, перелюб і так далі.
Також крім богів існував культ героїв-напівбогів, таких як, наприклад Геракл, син верховного бога Зевса і звичайної смертної жінки. Часто багато грецьких правителів оголошували, що ведуть свій родовід від того чи іншого напівбожественного героя.
Що цікаво, на відміну від багатьох інших релігій, древнім грекам зовсім не був властивий ні релігійний фанатизм («Якщо Олександр так хоче бути богом, то нехай буде їм», – спокійно зауважили якось спартанці у відповідь на домагання Олександра Македонського про своє божественне походження), ні особливе схиляння перед богами. Спілкуючись зі своїми богами, греки ніколи не стояли на колінах, а розмовляли з ними, наче з рівними людьми.
А грецькі храми присвячені тому чи іншому богові, крім своїх ритуальних функцій мали і ще одне дуже важливе призначення, вони були самими що не є справжніми банками античності, тобто місцями, де різні грецькі олігархи і можновладці зберігали свої нажиті правдами і неправдами цінності.
