Якої шкоди завдають збройні конфлікти населенню, природним ресурсам, інфраструктурі?
Реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфлікту.
Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.
Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права.
Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій старовині. Потім вони були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах поведінки воюючим сторонам наказувалося, як їм слід поводитися по відношенню один до одного. Наприклад, майже повсюдно існувало правило, згідно з яким не можна було починати війну, не оголосивши про це попередньо своєму супротивнику. Міжнародне гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст. Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми.
Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права.
Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».
Основними законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.
Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з Гаазькими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.
Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установивши, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до цивільного населення).
Четверта Конвенція (1949 року) по захист цивільного населення і військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової війни заборонити військові злочини. Женевська конвенція 1949 року включає в себе чотири універсальних міжнародних договори:
1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з хворими та пораненими під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.
3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яких повинні додержуватися воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.
4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.
У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (протокол І) і захисту жертв внутрішніх конфліктів (протокол ІІ).
Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».
Істотний внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права вніс і продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова міжнародна організація. Багато в чому з ініціативи МКЧХ вдосконалюється Міжнародне гуманітарне право. Члени організації проводять велику практичну роботу по захисту жертв збройних конфліктів у різних регіонах світу. В Україні є представництво МКЧХ.
Статус комбатанта
Комбатант — особа, яка входить до складу збройних сил країн, які перебувають у стані військового конфлікту, і має право безпосередньо брати участь у військових діях.
Комбатантами є:
особовий склад сухопутних, військово-морських і військово-повітряних сил;
партизани, особовий склад полків та добровільних загонів, якщо вони мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; мають визначений, добре видимий здалеку відмітний знак; дотримуються у своїх діях правил ведення війни; відкрито носять зброю під час кожного військового зіткнення, а також в час, коли перебувають на очах у противника в ході розгортання в бойові порядки, яке передує нападу в якому вони будуть брати безпосередню участь;
екіпажі торгових морських суден, та екіпажі літаків цивільної авіації сторін задіяних у військовому конфлікті, при умові що судна та літаки переобладнані у військові.
Сьогодні військове право як комбатантів розглядає вояків, які беруть участь у національно-визвольних війнах, які ведуться народами для отримання свого права на самовизначення. У разі якщо населення неокупованих територій при наближенні ворога, не встигнувши сформувати регулярні частини, береться за зброю з метою боротьби з військами, що здійснили вторгнення, воно також визначається як воююча сторона конфлікту, за умови, що відкрито носить зброю та дотримується законів і звичаїв війни.
Застосування насильницьких військових заходів до комбатантів (аж до знищення) вважається законним. Комбатант, який потрапив до ворогуючої сторони, користується статусом військовополоненого.
Принципи Міжнародного гуманітарного права.Узагальнюючим і головним принципом МГП є принцип гуманізації збройних конфліктів, тобто під час збройних конфліктів воюючим потрібно в обов'язковому порядку дотримуватися законів і звичаї війни.
Іншими принципами Міжнародного гуманітарного права, що випливають з узагальнюючого принципу - гуманізації збройних конфліктів, можна вважати наступні:
Основні принципи:
МГП має загальну дію, його потрібно дотримуватися безумовно і за будь-яких обставин.
Застосування МГП не означає втручання у внутрішні справи конфліктуючих сторін.
Медичний персонал, транспорт і установи, що мають відповідні розпізнавальні знаки, недоторканні і нейтральні.
Необхідно суворо розрізняти відмінність між комбатантами і цивільним населенням.
Держава зобов'язана як на національному, так і на міжнародному рівні забезпечити гуманне поводження з особами, які виявилися під її владою.
Забороняється дискримінація за будь-якою ознакою.
Серйозне порушення норм МГП - кримінальний злочин, що підлягає покаранню.
Загальні принципи:
Загальні принципи тісно пов'язані з основними правами людини.
1. Кожен має право на повагу, фізичну і психологічну недоторканність, повагу його честі, сімейних прав, переконань, звичаїв.
2. Визнання рівності прав перед законом, та юридичні гарантії. Ніхто не може відмовитися від прав, наданих йому гуманітарними конвенціями.
3. Забороняються тортури, принизливі чи нелюдські покарання. Забороняються репресії, колективні покарання, захоплення заручників. Забороняється напад на громадянське населення, на зазначені МГП цивільні об'єкти.
4. Ніхто може бути позбавлений власності незаконним шляхом. Окупанти не є власниками цивільних об'єктів, а лише можуть розпоряджатися захопленим майном. Окупаційна влада зобов'язана вживати заходів зі збереження цього майна.
Принципи, якими конфліктуючі сторони мали б керуватися щодо жертв збройних конфліктів та ведення бойових дій:
1. Забороняються недозволені види зброї та боєприпасів, методи ведення великої війни. Не мають розроблятися нові види озброєння, що порушують норми та принципи МГП чи інші міжнародні угоди.
2. Воююча сторона не повинна завдавати супротивнику збитки, несумірні із метою війни, тобто зі знищенням чи ослабленням військової могутності супротивника.
3. Забороняються віроломство, тобто симуляція прагнення до переговорів, використання військової форми противника, знаків ООН, Червоного Хреста та інші аналогічні методи.
4. При веденні бойових дій має виявлятися турбота про захист природного середовища.
Пригадайте з уроків історії приклади застосування чи, навпаки, не дотримання норм міжнародного гуманітарного права.
Предмет регулювання Міжнародного гуманітарного права - міжнародні збройні конфлікти, а також частково збройні конфлікти неміжнародного характеру.
Міжнародні збройні конфлікти - це конфлікти з застосуванням зброї, в яких беруть участь дві або більше держав.
Збройний конфлікт неміжнародного характеру володіє наступними ознаками:
1) наявність організованих військових дій між протиборчими силами;
2) у військових діях беруть участь збройні сили;
3) достатньо масовий і стійкий характер збройних виступів;
4) протиборчі сили повинні мати органи, відповідальні за їх поведінку;
5) кожна із сторін повинна мати контрольовану частину території держави.
Збройний конфлікт неміжнародного характеру - це свого роду громадянська війна в межах держави. Міжнародне право забороняє втручання будь-якої держави у збройний конфлікт неміжнародного характеру. Разом з тим вона може запропонувати сприяння в мирному врегулюванні конфлікту між протиборчими сторонами.
Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
Однак ООН не обмежує права вдаватися до насильства у разі, якщо держава здійснює своє право на самооборону (індивідуальну або колективну), якщо мова йде про реалізацію права народів на самовизначення. І, нарешті, ООН має право вдатися до колективного застосування сили для відновлення миру.
Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. Її історичні корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі.
Додатки:
Існує велика кількість міжнародних договорів, що становлять міжнародно-правову базу в галузі міжнародного гуманітарного права. У їх числі:
1) Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запалювальних куль 1868;
2) Гаазька декларація про заборону застосовувати кулі, що легко розгортаються або сплющуються в людському тілі 1899;
3) Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907;
4) Конвенція про становище ворожих торгових суден при початку воєнних дій 1907;
5) Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925;
6) Додаткові Протоколи 1 і II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949;
7) Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 з двома протоколами до неї;
8) Конвенція про заборону виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972;
9) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977;
10) Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 з протоколами: а) Протокол I – про види вибухових пристроїв, осколки яких не можна виявити рентгенівськими променями; б) Протокол II з поправками, внесеними 3 травня 1996 р ., - про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв; в) Протокол III - про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї; г) Протокол IV 1995 р. - про засліплювальну лазерному зброю; д) Протокол V 2003 - по вибухонебезпечним пережиткам війни;
11) Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р.;
12) Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавський договір) 1997р.
Серед регіональних міжнародних договорів слід назвати Угоду держав - учасниць СНД про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів 1993р.
1. Дайте визначення поняття «міжнародне гуманітарне право».
2. Які дві категорії учасників бойових дій розрізняє МГП? Хто до них належить?
3. Хто належить до найманців? Чим вони відрізняються від добровольців (волонтерів / волонтерок)?
4. Яких принципів МГП слід дотримувати під час воєнних дій?
5. Які особи перебувають під захистом МГП?
6. Що відрізняє: а) віроломство від воєнної хитрості; б) розвідника від шпигуна?
