https://docs.google.com/presentation/d/197_kG3hEQnFvDbQnx7mC3xZ8fHg4bksyMsZiaTELWNU/present?slide=id.p3 

 Топографія - це наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості й відображення її на папері у вигляді планів і карт. Військова топографія - розділ топографії, що визначає розробку засобів вивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.

У бойових умовах солдатові доводиться діяти на різній місцевості. Він повинен сам визначати ціль і відстань для стрільби, напрямок руху, місце перебування та ін. Вивчення військової топографії сприяє розвитку таких важливих рис, як спостережливість, точність, увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про можливий вплив місцевості на виконання бойових завдань.

Уміння кожного військовослужбовця впевнено орієнтуватися на незнайомій місцевості за картою та без неї, вдень і вночі, виконувати розрахунки за допомогою топографічних і спеціальних карт, а також аерофотознімків місцевості та сучасних засобів супутникової навігації для ведення точного вогню по цілях противника - це та основа, на яку опирається високий польовий вишкіл військ.

• Український військовий - оператор БПЛА - запускає планер для спостереження за ходом бойової операції

Військова топографія є важливою і невід'ємною складовою польового вишколу військ, тобто уміння підрозділів у бойових умовах успішно застосовувати сучасне високоточне озброєння та бойову техніку на незнайомій, складній для орієнтування місцевості за різної погоди, будь-якої пори року та часу доби.

У сучасному швидкоплинному і маневреному бою вдале використання місцевості забезпечує своєчасне та ефективне здійснення заходів із захисту особового складу та бойової техніки від новітньої високоточної зброї противника. Вміле використання місцевості значною мірою сприяє підвищенню можливостей своїх військ щодо маневру приховано та несподівано наносити удари по противнику й більш ефективно застосовувати всі види сучасного високоточного озброєння і бойової техніки.

Успіх у сучасному динамічному бою забезпечує саме високоточна зброя, ефективність застосування якої зумовлена використанням лазерних далекомірів, супутникових систем навігації, безпілотних літальних апаратів тощо. Усі військовослужбовці повинні мати відповідний рівень знань та володіти практичними навичками, які надає їм військова топографія для забезпечення успіху в різних видах бою і на будь-якій місцевості. Власне, цим і пов'язана військова топографія з тактикою, вогневою та спеціальною підготовкою й іншими навчальними дисциплінами.

Місцевість - це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціально-культурними об'єктами. З погляду військової топографії, місцевість є одним із елементів бойової ситуації. Місцевість поділяється:

• за особливостями рельєфу - на рівнинну, пагорбкувату, горбисту;

• за ступенем пересічення - на слабкопересічену, середньопересічену, дуже пересічену;

• за прохідністю - на легкопрохідну, прохідну, важко прохідну, непрохідну;

• за умовами спостереження і маскування - на відкриту, напіввідкриту, закриту;

• за природними умовами - на пустельну, степову, лісисту, лісисто-болотисту.

Рельєфом називають сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів.

Природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні - це місцеві предмети, що використовуються у військовій справі для визначення місцевості, орієнтування, цілевизначення й управління військами в бою. До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Надзвичайно важливим для виконання бойових завдань є орієнтування на місцевості - це визначення свого місцезнаходження, положення топографічних і тактичних об'єктів на місцевості стосовно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ і військ противника.

Уміння швидко й точно орієнтуватися на місцевості дає змогу успішно виконувати бойове завдання на невідомій місцевості, в лісі та в умовах обмеженої видимості.

Орієнтуватися на місцевості можна за допомогою топографічної карти та без неї. Орієнтуючись на місцевості без карти потрібно визначити сторони горизонту.

Залежно від характеру місцевості, часу доби та видимості сторони горизонту визначають за компасом, за допомогою програм у смартфонах, смарт-годинниках чи військових планшетах, за допомогою GPS-навігатора. Також легко навчитись орієнтуватись за сонцем і годинником, за Полярною зіркою, за ознаками місцевих предметів та іншими способами.

• Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником а) до полудня; б) після полудня

Для визначення сторін горизонту за компасом, принцип дії якого окреслений властивістю намагніченої стрілки, розташованої вздовж магнітного меридіана північ - південь, потрібно спочатку сумістити мушку з нульовою поділкою лімба, потім встановити компас у горизонтальне положення і, повертаючи компас, сумістити північний кінець магнітної стрілки з нульовою поділкою лімба. У зорієнтованому положенні компаса напрямок стрілки на нульову поділку лімба і буде напрямком на північ. Визначивши напрямок на північ, легко визначити й інші сторони горизонту: у протилежному напрямку буде південь, праворуч - схід, ліворуч - захід.

• Визначення сторін горизонту за Полярною зіркою

Запам'ятайте правильний алгоритм дій для визначення на місцевості сторін горизонту за Полярною зіркою.

Для визначення сторін горизонту за положенням сонця досить знати, що воно приблизно знаходиться: о 7.00 (влітку - о 8.00) - на сході, о 13.00 (14.00) - на півдні, о 19.00 (20.00) - на заході.

Також можна орієнтуватись за Полярною зіркою. Уночі напрямок меридіана можна визначити за Полярною зіркою, яка завжди розміщена в напрямку на північ. Отже, якщо стати обличчям до Полярної зірки, то перед нами і буде північ. Полярна зірка знаходиться в сузір'ї Великого Воза, яке складається із семи яскравих, широко розміщених зірок. Треба уявно продовжити пряму, що проходить крізь дві крайні зірки Великого Воза, на відстань, приблизно у п'ять разів більшу за відстань між ними. У кінці цієї прямої легко знайти Полярну зірку і зірки Альфа і Бета Великого Воза.

Орієнтиром називають місцевий предмет (об'єкт), який виділяється і який добре видно, або елемент рельєфу, який використовують у військах для визначення місця свого знаходження, напрямку руху, для цілевизначення, керування підрозділами та вогнем у бою.

Визначення сторін світу за різноманітними ознаками є менш надійним, ніж описані вище способи. Але більшість цих ознак пов'язана з положенням місцевого предмета щодо сонця.

Мурашники майже завжди знаходяться з південного боку від дерева, пенька чи куща.

Трава у північних околицях лісу, у північній частині луків, а також з південного боку біля деяких дерев, пеньків, великих каменів, як правило, густіша.

Кора деяких дерев із північного боку грубша, інколи покрита мохом. Якщо ж мох росте по всьому стовбуру, то на північному боці його більше, особливо біля коріння.

Мох покриває велике каміння і скелі з північного боку.

Сторони світу можна ще визначити за такими ознаками: вівтар православних церков завжди звернений на схід, дзвіниці - на захід; хрести на банях церков зорієнтовані на північ-південь, а піднятий кінець поперечної перекладини вказує на північ; вівтарі костьолів звернені на захід; кумирні звернені на південь.

Зорієнтувавшись на місцевості та визначивши сторони горизонту, солдат доповідає про своє місцезнаходження стосовно місцевих предметів, називає місцевий предмет, біля якого він безпосередньо перебуває, і відстань до орієнтирів, за якими він визначив сторони горизонту.

Наприклад: "Перебуваю на північній частині узлісся: на північ 1600 м - роздоріжжя, ближче 600 м - зруйнована хата, на захід 1700 м - ґрунтова дорога, на схід 1800 м - окремі дерева".

За орієнтирами командир підрозділу може ставити бойові завдання підлеглим, наприклад, спостерігачу: «Спостерігати в секторі: праворуч орієнтир вісім - "Труба заводу", ліворуч орієнтир чотири - "Руїни"", - або кулеметнику: "Сектор вогню: праворуч орієнтир два - "Курган", ліворуч орієнтир чотири - "Руїни"».

Якщо доводиться пересуватися незнайомою місцевістю - без шляхів, у лісі, вночі, в тумані, без видимих орієнтирів, а карти немає, то напрям руху можна визначити за магнітним азимутом за компасом. Азимут - це кут між площиною точки спостереження і вертикальною площиною, що проходить через цю точку і спостережуваний об'єкт.

Залежно від меридіана, від якого здійснюється відлік кута, розрізняють істинний (астрономічний), геодезичний і магнітний азимути. Визначають азимут від північного напрямку щодо меридіана за рухом годинникової стрілки від 0° до 360°.

Азимутом також користуються для визначення цілі, орієнтування на місцевості, підготовки даних для артилерійської стрільби.

Щоб рухатись за азимутами, виходячи із завдання та відповідного напрямку шляху, треба попередньо вибрати маршрут руху і визначити азимут кожної ділянки шляху - від одного повороту до іншого, а також відстань, яку треба пройти по кожному з цих напрямків, щоб вийти до зазначеного пункту. Таким чином, рух за азимутом полягає в умінні знайти за допомогою компаса зазначений або накреслений напрямок і, дотримуючись його, вийти до потрібного пункту.

Для визначення напрямку до місцевого предмета користуються магнітним азимутом, яким називають горизонтальний кут, що вимірюють за годинниковою стрілкою від північного напрямок меридіана до напрямку на предмет - від 0° до 360°.

Щоб визначити магнітний азимут на місцевий предмет за допомогою компаса, потрібно стати обличчям до цього предмета і зорієнтувати компас, потім, утримуючи компас у орієнтованому положенні, встановити візир так, щоб візирна риска - проріз - мушка збігалися з напрямком на місцевий предмет. У цьому положенні позначка на лімбі проти покажчика біля мушки - це величина прямого азимута на місцевий предмет.

Зворотний азимут - це напрям від місцевого предмета до свого місцезнаходження. Від прямого азимута він відрізняється на 180°.

Щоб визначити зворотний азимут, треба до прямого кута додати 180° - тоді, коли він менший 180°, або відняти 180°, якщо він перевищує 180°.

Під час руху за азимутом потрібно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху та відстані між пунктами руху "в парах кроків" - "п-кр." (у людини середнього зросту два кроки приблизно дорівнюють 1,5 м). Ці показники командир відділення й оформляє у вигляді схеми маршруту руху або таблиці.

* Кількість пар кроків, розрахована при довжині 1,75

Коли переходять від одного пункту до іншого, то дотримуються напрямку на орієнтири, а відстань підраховують "у парах кроків". На початкових зворотних пунктах за визначеним азимутом за допомогою компаса знаходять напрямок руху. В цьому напрямку вибирають і запам'ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або розміщений ближче до зворотного пункту маршруту руху (проміжний) орієнтир. Якщо з проміжного орієнтира не видно зворотного пункту, то визначають наступний орієнтир.

Уночі як проміжні (або допоміжні) орієнтири використовують силуети місцевих предметів, вогні, яскраві зірки. Якщо такої можливості немає, то компас із вільно опущеною стрілкою весь час тримають перед собою в орієнтованому положенні, а за напрямок руху приймають пряму, що проходить через проріз мушки.

Якщо під час руху за азимутом на відкритій місцевості на шляху виникне якась перешкода, то потрібно запам'ятати орієнтир на протилежному боці перешкоди в напрямку руху, визначити до нього відстань і додати її до пройденого шляху. Опісля, обійшовши перешкоду, підійти до вибраного орієнтира і, визначивши за компасом напрямок шляху, продовжувати рух.

• Обхід перешкод:

а - протилежний бік перешкоди видно; б - протилежний бік перешкоди не видно

• Схема для руху за азимутами

На закритій місцевості чи в умовах обмеженої видимості (ніч, туман) обхід перешкоди можна здійснювати за компасом таким чином: дійшовши до перешкоди (точка 1), визначити за компасом азимут нового напрямку руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжувати рухатися за цим азимутом, вимірюючи відстань, до кінця перешкоди (точка 2); у точці 2 записати пройдену відстань (1-2) і визначити напрямок за початковим азимутом, зробити поворот і рухатися на точку 3 (кінець перешкоди), рахуючи кроки; прийшовши в точку 3, рухатися ліворуч (праворуч) до точки 4 за зворотним азимутом до напрямку 1-2, поки не буде пройдено шлях, що дорівнює відстані між точками 1 -2; у точці 4 визначити напрямок за початковим азимутом і продовжувати рух за ним, додавши до пройденої відстані довжину відрізка 2-3 (ширину перешкоди в напрямку маршруту).