П`ятниця, 24 Тра 2024, 22:20
Сайт викладача гуманітарних дисциплін
 Любченка Андрія Андрійовича
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Історія української державності та культури [17]
Захист України [43]
Культурологія [20]
Історія України [10]
Теми рефератів з Культурології [1]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

План заняття:

1. Розвиток української культури у роки Другої світової війни та 
у перше повоєнне десятиріччя.

2. Українська культура у роки хрущовської “відлиги”. 
“Шістдесятники” у культурі

3. Кризові явища у культурі 70-их – 80-их років Дисидентський 
рух в Україні та його вплив на культурний розвиток

                               1. Розвиток української культури у роки Другої світової війни та у перше повоєнне десятиріччя.
        У роки Другої світової та Великої Вітчизняної  війн, а також у перше повоєнне десятиріччя українська культура переживала далеко не кращі свої часи, навіть приєднання західноукраїнських земель до УРСР мало фатальні для розвитку суспільного життя, в тому числі й для стану культури на цих землях, наслідки. В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися на гітлерівські. Величезних  розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. За межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів. Однак культурне життя не припинялося. Радянська влада зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, національні почуття народу. Починають друкувати  статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. Висвітлюють події, де активними учасниками були Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький. З’являються високохудожні й високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни (Максим Рильський “Слово  про рідну матір”, Павло Тичина “Голос матері”, Володимир Сосюра “Любіть Україну”). Вірш В.Сосюри “Любіть Україну”, написаний у 1944 р., був одним із найкращих на цю тему.
         У радянському тилу українська науково-технічна інтелігенція брала активну участь у налагодженні роботи заводів і фабрик, випуску зброї. Співробітники інституту електрозварювання, очолюваного  академіком АН УРСР Є.Патоном, упровадили нові методи електрозварювання у виробництво танків та авіабомб. Під керівництвом академіка О.Богомольця в Уфі  були створені ефективні препарати для лікування поранених бійців.

         Глибокого патріотизму було сповнене у роки війни  кіномистецтво. Продовжувалась робота над художніми фільмами, серед яких кращими були “Олександр Пархоменко” режисера Л.Лукова, “Як гартувалася  сталь” М.Донського. Найвищим досягненням українського кіномистецтва у цей час можна вважати фільм “Райдуга” М.Донського за сценарієм Ванди Василевської. Цей фільм отримав “Оскара”  –  премію кіномистецтва США. Інший фільм М.Донського  –  “Нескорені”  –  одержав Золоту медаль на 7 Венеціанському міжнародному кінофестивалі (1946).

     Новим явищем культурного життя стало телебачення. Перша передача Республіканського телебачення відбулася 5 листопада 1951 року. Її дивилися в 150 квартирах кияни по чорно-білих маленьких телеприймачах.

      В образотворчому мистецтві  знову, як і в роки Громадянської війни, значні досягнення були в графіці. Кілька серій малюнків на теми війни виконав В.Касіян (“У фашистській неволі”, “Українська боротьба”, “Відомсти!”).  Продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, К.Білокур та ін. Зокрема,  Катерина Білокур, яка  родом із Полтавщини,  представляла народний примітивізм. Її ворчість  належить до найбільших надбань української культури ХХ століття. Роботи Катерини Білокур, яка виключно малювала квіти, відомі на весь світ. Три картини Білокур − «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» − були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954).  Пабло Пікасо,  побачивши її картини, захоплено оцінив творчість Білокур: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». 

         У перші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, що за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б), який керував ідеологічною роботою в країні, дістала назву “жданівщина”. Брутальній критиці та обвинуваченням в “перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру” були піддані роботи істориків України “Корокий курс історії України”, “Нарис історії України”. Розпочалося цькування М.Рильського за його доповідь “Київ в історії України”, “Річниця Шевченка”, поетичні твори “Київські октави”. Журнал “Перець” звинувачувався у відсутності “гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів”. Нищівній критиці було піддано у пресі вірш В.Сосюри “Любіть Україну”.

         Гострі нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К.Данькевича “Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведено недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувались у зосередженості на “вузьких” українських темах. 

      Фактор рецепційної естетики став визначальним у мистецтві: оскільки найдужче вражає людину розмір об’єкта, заохочувалася гігантоманія в усіх її проявах  –  в архітектурі, скульптурі, спортивних парадах і демонстраціях, літературі (роман, епопея), у кінематографі (історичні сюжети з документальними постатями в центрі). Загальна настанова на “грандіозність” сягала  й провінційного культуротворення. Ось досить проникливий аналіз двох варіантів розпису Катерини Білокур “Цар-колос” (1947  –  1949), уписаних у культурно-мистецький контекст часу .Коли К.Білокур створювала другий варіант “Царя-колоса”, скрізь: вархітектурі, в живописі, в повсякденному житті (плакати, газети, кіножурнали, радіопередачі тощо)  –  відбувалась  ескалація помпезного, офіціозного стилю подання й втілення “наших здобутків”, “наших успіхів”. 

          У райцентрах серед кривих хаток, бур’янів і  пасльонів будувалися незграбні, присадкуваті будинки “класичного” стилю з важкими цегляними чотиригранними колонами, оздоблені цементним орнаментом на антаблементах та між вікнами. Цей орнамент мав  утілювати ідею загального добробуту – соняшникоподібні розетки, цементні плоди і квіти. У ті часи всюди писався та цитувався постулат Мічуріна, що закликав до вольового втручання людини в сфери природи, і як ілюстрація до нього, у школах, на вулицях, в клубах, кінотеатрах, бібліотеках був розвішений портрет-плакат президента Всесоюзної Акаде ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 1163 | Додав: lybchenko85 | Дата: 01 Чер 2020 | Коментарі (0)

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024
uCoz