Українська революція (також Перші визвольні змагання) — низка подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 рр.

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го.

     Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін «Українська революція» був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – «Велика Жовтнева соціалістична революція» та «Громадянська війна».

                                                               Етапи революції 1917–1921 років:

     березень 1917р.– квітень 1918р. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

     29 квітня – 14 грудня 1918р. Правління гетьмана Павла Скоропадського;

    грудень 1918р. – листопад 1921р. Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

         Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), що стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.

Михайло Грушевський (1866-1934)

          У період 1917—1921 рр. Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська Держава, ЗУНР, Кубанська НР, а також Кримська НР). Українські етнічні території були розділені між Українською СРР, Польською Республікою, Королівством Румунія та Чехо-Cловацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.

         Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності.

                                                               Причини і передумови революції

          1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.

       2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і проблеми соціального захисту робітників.

          3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу в боротьбі за свою державність.

Перемога Лютневої демократичної революції в Російській імперії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України.

Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап її суспільно-політичного й духовного розвитку.

Основну роль у розробці стратегії УЦР відігравав М. Грушевський. У своїх публіцистичніх статтях «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде», опублікованих у 1917 р., головною метою Грушевський поставив вимоги національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку.

Українізація армії

Із розвитком російської революції набирав сили український національний рух в армії. 25 березня 1917 р. відбулась 20-тисячна військова демонстрація вояків-українців, які перебували у складі Петербурзького гарнізону. Проходила вона під синьо-жовтими прапорами за участю солдатів, офіцерів, козаків і справила великий вплив на громадськість.

1 квітня 1917 р. відбулась 100-тисячна демонстрація в Києві, у якій брали участь 30 тис. вояків Київського гарнізону.

1 травня 1917 р., на заклик полуботківців, із солдатів- українців, які квартирувалися в Києві, було створено Перший український козачий полк ім. Б. Хмельницького.

Щоб надати українському національному руху організованого характеру, Центральна рада 18 травня 1917 р. скликала перший Всеукраїнський військовий з'їзд із 700 представників усіх армій російського фронту, Балтійської та Чорноморської ескадр.

Поряд із політичними питаннями (національна територіальна автономія України, Центральна рада – вищий компетентний орган України тощо) було ухвалено рішення про «негайну націоналізацію армії на національно-територіальному принципі». На з'їзді було обрано Український генеральний військовий комітет (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Міхновський та ін.).

Володимир Винниченко (1880-1951)

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Виступав супроти мілітаризму, за розпуск збройних сил та створення міліції замість регулярного війська, через що зазнавав критики опонентів, зокрема з боку С. Петлюри)

Симон Петлюра (1879-1926)

Військова розбудова, яка розпочалася в Україні, викликала негативну реакцію як Тимчасового уряду, так і більшовиків. Одні вважали дії українців небезпечними для фронту, бо збиралися воювати до «переможного кінця», інші вважали, що українські ініціативи шкодять єдності революційних сил.

Перший Універсал Центральної Ради

16 травня 1917 р. – делегація на чолі з В. Винниченком була відряджена до Петрограду, де вручила Тимчасовому уряду вимогу про проголошення автономії України. Тимчасовий уряд відмовився визнати право України на автономію та усіляко намагався зберегти «єдину і неподільну» росію.

Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді.

10 червня 1917 р. - ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд: видання Першого Універсалу «До українського народу, на Україні та поза Україною сущого».

Суть Першого Універсалу:

проголошення Україною автономії у складі федеративної Росії;

Українська Центральна Рада - найвищий державний орган України, який має право приймати акти конституційного значення - Універсали;

повідомлення про намір скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття законів України.

Перший Універсал сприяв зростанню авторитету Української Ради, а також піднесенню Української революції.

З українського боку участь в переговорах брали: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні. Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту».

15 червня 1917 р. - утворено Генеральний секретаріат (перший український уряд) на чолі з В. Винниченком.

В Універсалі проголошувалося:

«Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним рівним і традиційним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм)».

В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде «творити новий лад вільної автономної України».

В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, які живуть разом в Україні з українцями будуватимуть автономний устрій, здатний покінчити з безладдям у краї.

Універсал справив величезне враження на суспільство. З місць йшли сотнями телеграми, в яких висловлювалися солідарність з Радою і запевненням у щирій підтримці.

Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду.

Другий Універсал Центральної Ради

Тимчясовий уряд засудив Перший Універсал УЦР, оголосовши його «проявом сепаратизму» з боку України.

29 червня 1917 р. - до Києва прибула урядова делегація у складі О. Керенського, І. Церетелі, М. Терещенка для переговорів з УЦР. Під час переговорів уряд змусив УЦР піти на компроміс і відмовитись від деяких положень Першого Універсалу.

3 липня 1917 р. - Українська Центральна Рада прийняла Другий Універсал, у якому були викладені основні засади компромісу УЦР і Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд визнавав автономію України у складі федеративної Росії, однак УЦР відмовлялася від самочинного проголошення автономії України до прийняття цього рішення на Всеросійських Установчих зборах.

Тимчасовий уряд визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат вищими органами влади в Україні, однак територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради і Генерального Секретаріату, не окреслювалася, УЦР мала поповнитися представниками національних меншин, що проживали в Україні, повноваження Генерального Секретаріату не уточнювалися, а його склад затверджувався Тимчасовим урядом.

Тимчасовий уряд погодився на українізацію армії, однак під контролем російського командування.

Компроміс Української Центральної Ради і Тимчасового уряду викликав незадоволення певних політичних сил як в Україні, так і в росії. (в Петрограді виступили кадети, які вийшли зі складу Тимчасового уряду на знак протесту проти надання Україні автономії).

Гострій критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни.

Фактично до території автономної Української Народної Республіки входили території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської губерній.

Щодо армії, то в Універсалі зазначено:

«Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії.»-з тексту Другого Універсалу.

У ніч з 4 на 5 липня 1917 р. у Києві відбувся організований самостійниками збройний виступ українського полку ім. П. Полуботки. Його учасники намагалися примусити УЦР відмовитися від Другого Універсалу й проголосити незалежність України. Виступ був придушений військами УЦР, а самостійників полуботківців було заарештовано і відправлено на фронт.

 Проголошення Української Народної Республіки (УНР)(Третій універсал УЦР)

Важливою подією в історії Української революції стало прийняття Української Центральною Радою (УЦР) 7 (20) листопада 1917 року ІІІ Універсалу.

Вперше ідею проголошення УНР висунуто Михайлом Грушевським у вступній промові у день відкриття З'їзду поневолених народів Росії. Україна вже відійшла від Російської республіки, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт

У цьому документі УЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), що мала бути автономною частиною у складі федеративної не більшовицької Росії. За умов відсутності російського демократичного центрального уряду, УЦР оголошувала про намір взяти на себе історичну відповідальність за відновлення держаного життя на території колишньої Російської імперії шляхом перебудови Росії на федеративних засадах. В ІІІ Універсалі УЦР офіційно оголошувала про намір стати «на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії».

Вперше в ІІІ Універсалі УЦР визначила територіальні межі української автономії. Визначення державної приналежності земель відбувалося на основі етнічного принципу – там, де більшість населення складали українці, визнавалась їхня державна приналежність до УНР.

Території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губерній, а також Таврія без Криму оголошувались землями, які мали увійти до складу УНР.

ІІІ Універсал вперше окреслив широку програму соціально-економічних та національно-культурних перетворень, що закладали підґрунтя державного ладу УНР, чого не було у попередніх Універсалах УЦР.

Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі землі та землі інших «нетрудових господарств» сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі.

Четвертий універсал УЦР

Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат —Радою Народних Міністрів.

Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV Універсалу:

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками.

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

IV Універсал закінчувався актуальним закликом:

«всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки Української.»

Проголошення Четвертого Універсалу нерозривно було пов’язано з підписанням 9 лютого (27 січня) 1918 р. договору між УНР та державами Четверного союзу - Брест-Литовський мирний договір, за яким: Німеччина визнавала незалежність УНР, а УЦР - вищим органом влади УНР, Німеччина зобов’язувалась надати військову допомогу УЦР у боротьбі з більшовиками, УЦР зобов’язувалась в обмін на допомогу надати 1 млн тонн продовольства.

Останній період діяльності УЦР (березень—квітень 1918 р.) відзначений рядом важливих актів:

запровадження національної валюти - гривні, державного герба УНР - тризуб князя Володимира;

закону про землю, в основі якого лежав принцип соціалізації землі (перерозподілу поміщицької землі без викупу та ліквідації права приватної власності на землю), Конституції УНР (гарантувала демократичні свободи, включно з активним і пасивним виборчим правом для всіх громадян, що досягли 20 років;

вища законодавча влада мала належати Всенародним Зборам, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному суду;

самоврядування на місцях належало виборним радам та управам громад, волостей, земель).

За спогадами сучасників, на цьому ж засіданні М. Грушевського було проголошено Президентом УНР.

Згідно з домовленостями з УЦР у Бресті 18 лютого 1918 р. німецько-австрійські війська перейшли у наступ, увійшовши 2 березня 1918 р. до Києва. 7 березня до міста повернувся провід Центральної Ради. Народний секретаріат евакуювався до Полтави.

29 квітня 1918 р. німецьке командування розігнало УЦР.

 Відносини УЦР з Тимчасовим урядом

Активізувались контакти Тимчасового уряду Росії з УЦР і на особистому, і на офіційному рівні (перша офіційна зустріч відбулась у другій половині травня під час перебування О.Керенського у Києві). УЦР підтримали скликані у Києві у травні 1917 р. всеукраїнські з’їзди: військовий, селянський і робітничий. Всеукраїнський військовий з’їзд ухвалив рішення про українізацію армії; із солдат запасу – українців - було сформовано Перший полк ім.Б.Хмельницького.

На місцях було утворено губернські, повітові і міські «українські ради». Але до літа 1917 р. відносини УЦР з Тимчасовим урядом значно загострились через політичну лінію загальноросійської влади.

1 червня, коли Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги УЦР надати їй національно-територіальну автономію у складі Російської держави, призначити свого уповноваженого комісара в Україну, а в себе прийняти уповноваженого комісара від України, а також залишати в розпорядженні України податки, стягувані на території України, - розпочався новий період у політичній історії УЦР.

Внаслідок цього виконком УЦР 10 (за новим стилем – 23) червня прийняв перший Універсал – державний правовий документ у формі звернення до населення.

Проголошення в І Універсалі автономії України означало крах національної політики Тимчасового уряду; саме непоступлива позиція Тимчасового уряду стала рішучим поштовхом до перетворення УЦР з «національно-політичного центру» в орган національної державності. УЦР виявила себе владою, встановленою українським народом, здатною управляти ним, а тому її постанови і накази підлягали обов’язковому виконанню українською спільнотою.

На початку липня пленум УЦР ухвалив рішення про те, що УЦР як орган української революційної демократії складається, головно, з Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також представників від Генерального Військового комітету, учительської спілки, кооператорів, студентства і духовенства та губерній, великих міст і колоній; було ухвалено й спеціальне рішення про обов’язкове представництво в УЦР національних меншин.

Проте Тимчасовий уряд продовжував чинити перешкоди відродженню української державності. Лідери УЦР після переговорів з петроградськими міністрами, які прибули до Києва на чолі з О.Керенським, були змушені тимчасово піти на поступки щодо автономії України і в ІІ Універсалі від 3 липня 1917 р., виходячи з угоди з Тимчасовим урядом, утворення автономії України передбачалось аж після скликання Всеросійських Установчих Зборів. А Тимчасовий уряд погодився визнати своїм крайовим органом утворений УЦР уряд – Генеральний Секретаріат, водночас Генеральний Секретаріат був підзвітний і Малій Раді – комітету, створеному УЦР для оперативного вирішення найважливіших питань.