Руїна - період після смерті Богдана Хмельницького з 1657 до 1687 року, що відзначився розпадом державності Гетьманщини, міжусобицями, поділом території і іноземними втручаннями.
          На козацькій раді наступником Богдана Хмельницького було обрано його сина Юрія. Але до повноліття молодого гетьмана регентом оголосили Івана Виговського, генерального писаря Війська Запорозького та православного шляхтича.

Іван Виговський гетьманував з 1657 до 1659 року. Його стратегія полягала у досягненні миру з Річчю Посполитою і Кримським ханством. Йому протистояли ветерани реєстрового та низового запорозького козацтва, які кров'ю та шаблею вибороли свій статус. Це угрупування знайшло зовнішню підтримку у Москві.
          Виговського звинуватили у зраді за спробу встановити відносини з поляками та кримчаками. Розпочалося повстання. Щоб впоратися з бунтом, гетьман проголосив союз з Кримським ханством. Вірні Виговському полки та татари розбили повстанців.

           Виговський вважав, що опір всередині країни зламано, і тому перейшов до втілення власної зовнішньополітичної ідеї. У вересні 1658 року було підписано Гадяцький договір з Річчю Посполитою. За його умовами:

• Річ Посполита була союзом Польщі, ВКЛ і Великого князівства Руського;
• Руське князівство складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства;
• уніатів і православних урівняли в правах;
• 30 тис. реєстру + 10 тис. найманого війська

          Проте угоду так і не було втілено в життя. Її не сприйняли ні в польському сеймі, ані серед козацтва. Обидві сторони вважали угоду неприпустимою поступкою.

         Але найбільш негативною стала реакція Московського царства, яке оголосило Гетьманщині війну. 70-тисячне московське військо під проводом князя Трубецкого зустрілося з військами гетьмана Виговського під Конотопом у червні 1659 року. Гетьман святкував перемогу з величезною перевагою.
          Проте Виговський виграв битву, але не війну. Проти політики гетьмана продовжили виступати запорожці, які самовільно напали на союзників гетьмана татар. Коли ж до бунтівників приєдналася ще й частина полковників на чолі з Якимом Сомком, Виговський зрікся булави і виїхав у Річ Посполиту.

         У вересні 1659 року гетьманом нарешті став Юрій Хмельницький. Його правління почалося з того, що до резиденції гетьмана привезли "послання" від московських урядовців: нещадно пошматоване тіло Данила Виговського, брата гетьмана Івана. Такий привітним дарунком московські урядовці схилили молодого очільника козацької держави до підписання не надто вигідних Переяславських статей, які суттєво обмежили автономію Гетьманщини.
          Козаки вимушені були брати участь в поході на Польщу разом з московськими військами
          Юрій Хмельницький перейшов на бік поляків, чим змусив капітулювати московські війська, а також підписав Слободищенський трактат.
         Умови трактату повторювали скорочений варіант Гадяцької угоди, окрім принципово важливого пункту про визнання Великого князівства Руського. Козаки отримували автономію у складі Речі Посполитої і були зобов'язувалися воювати проти Москви.

          Значна частина козаків не підтримала угоди з поляками. Тепер всередині одного угрупування виник розкол на тих, хто орієнтувався на Польщу, і тих хто продовжував орієнтуватися на Москву. На жаль для Гетьманщини, прихильники обох партій ще й розміщувалися компактно територіально. Таким чином, вперше відбувся сумнозвісний поділ по Дніпру. Промосковське угрупування очолив Яким Сомко.
          У 1662 році Юрій Хмельницький разом з поляками та татарами здійснив похід проти Сомка на Лівобережжя. Але похід не вдався. Юрій не зміг більше витримати тяготи гетьманської булави і у 1663 році зрікся посади, постригся у ченці, взяв ім'я Гедеон і сховався від проблем мирського життя в монастир.

        Якимові Сомку так і не дісталася гетьманська булава. На козацькій раді у Ніжині перемогу на виборах здобув інший кандидат - Іван Брюховецький. Він гетьманував на Лівобережжі з 1663 по 1668 рік. Провів Чорну раду, тобто дав право голосу на зборах простолюду. Провадив промосковську політику.

        Прихильником Брюховецького був козацький ватажок Іван Сірко. Безстрашний військовий діяч та народний улюбленець, що отримав безліч перемог у битвах з татарами й турками, став одним з авторів відомого листа турецькому султану.

         На правому березі Дніпра, за згодою польського короля, у 1663 році гетьманом обрали Павла Тетерю. За першої нагоди, у 1665 році, Тетеря зрікся булави, разом з усіма клейнодами та казною втік до Польщі і перейшов у католицтво.

         Тим часом на Лівобережжі, Брюховецькому, завдяки підтримці московських військ, вдалося відбити наступ поляків. Проте спроби підкорити Правобережжя виявилися невдалими. Свою столицю він переніс у Глухів, ближче до кордону з Москвою. Саме за Брюховецького московські війська почали почуватися на козацьких землях як вдома. Промосковська орієнтація гетьмана наприкінці 1665 року вилилася у підписання Московських статей, які значно обмежили самостійність Гетьманщини:

• українські землі перейшли у безпосередню власність Москви;
• гетьманському уряду заборонили вступати у дипломатичні відносини;
• гетьмана обирали за участі московських послів;
• і його ще мав затвердити цар;
• в Гетьманщині мало перебувати 12 тис. Московських військових;
• податки збирали московські воєводи, і всі вони йшли у московську казну;
• права і вольності козаків збереглися;
• < ... Читати далі »