Загальносвітові тенденції XXI століття характеризуються зростанням уваги до підвищення інтелектуального і культурного розвитку людини, коли інтелект особистості стає основним показником прогресу, головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Тому не тільки у ринково розвинутих країнах, але й у тих, що прагнуть побудувати суспільство знань (Україна також стає на цей шлях), пріоритетними визначені наука як сфера, що генерує нові знання, і освіта як галузь, що олюднює знання і забезпечує інтелектуальний і культурний розвиток особистості.
Уособленням стрімко зростаючих змін у житті людства в кінці ХХ – на початку XXI століть стала глобалізація усіх сфер соціально-економічного, політичного, культурного життя. Через свою багатомірність і багатозначність цей феномен ще й досі не знайшов точного й вичерпного визначення, зміст процесів глобалізації, її складові елементи трактуються по-різному, висловлюються їх суперечливі оцінки.
Варто зауважити, що осмислювання процесів глобалізації здійснюється і в економічному, і в історичному, філософському, політичному, соціальному, культурному, психологічному та інших аспектах. Вже один цей факт є свідченням складності та багатомірності феномену глобалізації, розуміння якого вимагає як диференціації, так і синтезу результатів наукових досліджень, виокремлення загального й особливого, поєднання широкого світоглядного та вузькоспеціалізованого підходів.
Твердження про глобалізацію як об’єктивний історичний поступ розвитку світогосподарських відносин можна вважати правомірним щодо таких об’єктивних факторів, як інтернаціоналізація та міжнародний розподіл праці, які дійсно існували давно, а тепер одержали нові істотні імпульси, а також нову матеріальну основу у вигляді інформаційних технологій та нових комунікацій. Специфіка відношень між учасниками процесів глобалізації визначається провідними економічно розвинутими країнами, політикою лібералізації, наданням свободи руху практично усім чинникам виробництва.
Аналізуючи численні думки дослідників різних наукових шкіл щодо характерних рис глобалізації, серед них у першу чергу можна виділити такі її суттєві ознаки:
* зростаючу взаємозалежність і взаємопов’язаність країн і народів у різних сферах людської життєдіяльності, що у перспективі має привести до утворення планетарного співтовариства людей, формування цілісного світу;
* становлення світового фінансово-економічного простору, ринку планетарного масштабу, злиття окремих економік у глобальну систему із загальними для всіх правилами з метою попередження та переборювання валютно-фінансових криз;
* інформаційну революцію, наслідком якої стало створення світової мережі спілкування на базі новітніх комп’ютерних і медіатехнологій, глобального телебачення, Інтернету;
* універсалізацію світу, розповсюдження системи ліберально- демократичних і соціокультурних цінностей, накопичених євроатлантичною цивілізацією;
* поширення ідеології і політики глобалізму, прагнення використати об’єктивні процеси в суб’єктивних цілях – заради формування нового світопорядку на принципах уніполярності.
Нові об’єктивні умови початку XXI ст. – трансформація наукової системи із регіональної в національну, перехід до ринкових відносин, відкритість країни перед світом та її незахищеність від зовнішнього технологічного і культурного вторгнення , вплив глобальної світової кризи – зумовили необхідність вироблення нової функціональної парадигми, на основі якої має функціонувати науковий потенціал країни.
За роки незалежного розвитку у цій сфері вже відбулися істотні зміни:
* у галузі науки та наукового обслуговування з’явилася економічна багатоукладність;
* відбувається послаблення принципу централізованого управління наукою, зокрема, всередині самої Національної академії наук України, оскільки інститути, особливо ті, що здатні до комерціалізації наукових результатів, дедалі більше виходять з-під централізованого управління. Причому, ця тенденція характерна не тільки для деяких академічних інститутів, але й для їх підрозділів та навіть окремих науковців;
* Національна академія наук значною мірою втратила статус головного штабу країни;
* з’явилися нові державні галузеві академії наук та більше трьох десятків офіційно зареєстрованих громадських організацій, що називаються академіями з дуже незначним рівнем співпраці з НАН України;
* за роки незалежності чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт скоротилася з 295 тис. осіб у 1991 р. до 96,8 тис. у 2008 р., тобто майже втричі, відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері, хоч їх загальна чисельність у різних сферах, в тому числі освітній, в Україні постійно зростала;
* складною проблемою науково-технологічної сфери в умовах ринкового реформування залишається інформаційне забезпечення науковців. Починаючи з 1991 р. ситуація з комплектацією навіть провідних наукових бібліотек залишається незадовільною. Лише завдяки міжбібліотечному обміну провідним бібліотекам вдається одержувати обмежену кількість закордонних видань. До цього часу ще не всі наукові установи, особливо в регіонах, мають доступ до Інтернету, але найгірше те, що далеко не всі науковці можуть ним користуватися.
Отже, можна зробити, висновок, що за роки ринкових реформ науковий комплекс фактично був виключений із числа стратегічних державних пріоритетів. Акценти реформ були зосереджені переважно на зміні форм власності та фінансовій сфері, що призвело до скорочення вітчизняного наукового потенціалу, стан якого не відповідає інтересам України, її місцю у світовому науковому співтоваристві.
Певну роль у цьому відіграли й прорахунки в стратегії реформування науки. У результаті наука опинилася фактично поза процесами реформування економіки, не забезпечувала послідовного створення наукового «заділу», вкрай необхідного для активізації факторів економічного і соціального прогресу, подолання відставання України від розвинутих країн. Такий стан, а також ре
... Читати далі »
1. Розвиток української культури у роки Другої світової війни та
у перше повоєнне десятиріччя.
2. Українська культура у роки хрущовської “відлиги”.
“Шістдесятники” у культурі
3. Кризові явища у культурі 70-их – 80-их років Дисидентський
рух в Україні та його вплив на культурний розвиток
1. Розвиток української культури у роки Другої світової війни та у перше повоєнне десятиріччя.
У роки Другої світової та Великої Вітчизняної війн, а також у перше повоєнне десятиріччя українська культура переживала далеко не кращі свої часи, навіть приєднання західноукраїнських земель до УРСР мало фатальні для розвитку суспільного життя, в тому числі й для стану культури на цих землях, наслідки. В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися на гітлерівські. Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. За межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів. Однак культурне життя не припинялося. Радянська влада зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, національні почуття народу. Починають друкувати статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. Висвітлюють події, де активними учасниками були Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький. З’являються високохудожні й високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни (Максим Рильський “Слово про рідну матір”, Павло Тичина “Голос матері”, Володимир Сосюра “Любіть Україну”). Вірш В.Сосюри “Любіть Україну”, написаний у 1944 р., був одним із найкращих на цю тему.
У радянському тилу українська науково-технічна інтелігенція брала активну участь у налагодженні роботи заводів і фабрик, випуску зброї. Співробітники інституту електрозварювання, очолюваного академіком АН УРСР Є.Патоном, упровадили нові методи електрозварювання у виробництво танків та авіабомб. Під керівництвом академіка О.Богомольця в Уфі були створені ефективні препарати для лікування поранених бійців.
Глибокого патріотизму було сповнене у роки війни кіномистецтво. Продовжувалась робота над художніми фільмами, серед яких кращими були “Олександр Пархоменко” режисера Л.Лукова, “Як гартувалася сталь” М.Донського. Найвищим досягненням українського кіномистецтва у цей час можна вважати фільм “Райдуга” М.Донського за сценарієм Ванди Василевської. Цей фільм отримав “Оскара” – премію кіномистецтва США. Інший фільм М.Донського – “Нескорені” – одержав Золоту медаль на 7 Венеціанському міжнародному кінофестивалі (1946).
Новим явищем культурного життя стало телебачення. Перша передача Республіканського телебачення відбулася 5 листопада 1951 року. Її дивилися в 150 квартирах кияни по чорно-білих маленьких телеприймачах.
В образотворчому мистецтві знову, як і в роки Громадянської війни, значні досягнення були в графіці. Кілька серій малюнків на теми війни виконав В.Касіян (“У фашистській неволі”, “Українська боротьба”, “Відомсти!”). Продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, К.Білокур та ін. Зокрема, Катерина Білокур, яка родом із Полтавщини, представляла народний примітивізм. Її ворчість належить до найбільших надбань української культури ХХ століття. Роботи Катерини Білокур, яка виключно малювала квіти, відомі на весь світ. Три картини Білокур − «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» − були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Пабло Пікасо, побачивши її картини, захоплено оцінив творчість Білокур: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».
У перші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, що за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б), який керував ідеологічною роботою в країні, дістала назву “жданівщина”. Брутальній критиці та обвинуваченням в “перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру” були піддані роботи істориків України “Корокий курс історії України”, “Нарис історії України”. Розпочалося цькування М.Рильського за його доповідь “Київ в історії України”, “Річниця Шевченка”, поетичні твори “Київські октави”. Журнал “Перець” звинувачувався у відсутності “гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів”. Нищівній критиці було піддано у пресі вірш В.Сосюри “Любіть Україну”.
Гострі нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К.Данькевича “Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведено недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувались у зосередженості на “вузьких” українських темах.
Фактор рецепційної естетики став визначальним у мистецтві: оскільки найдужче вражає людину розмір об’єкта, заохочувалася гігантоманія в усіх її проявах – в архітектурі, скульптурі, спортивних парадах і демонстраціях, літературі (роман, епопея), у кінематографі (історичні сюжети з документальними постатями в центрі). Загальна настанова на “грандіозність” сягала й провінційного культуротворення. Ось досить проникливий аналіз двох варіантів розпису Катерини Білокур “Цар-колос” (1947 – 1949), уписаних у культурно-мистецький контекст часу .Коли К.Білокур створювала другий варіант “Царя-колоса”, скрізь: вархітектурі, в живописі, в повсякденному житті (плакати, газети, кіножурнали, радіопередачі тощо) – відбувалась ескалація помпезного, офіціозного стилю подання й втілення “наших здобутків”, “наших успіхів”.
У райцентрах серед кривих хаток, бур’янів і пасльонів будувалися незграбні, присадкуваті будинки “класичного” стилю з важкими цегляними чотиригранними колонами, оздоблені цементним орнаментом на антаблементах та між вікнами. Цей орнамент мав утілювати ідею загального добробуту – соняшникоподібні розетки, цементні плоди і квіти. У ті часи всюди писався та цитувався постулат Мічуріна, що закликав до вольового втручання людини в сфери природи, і як ілюстрація до нього, у школах, на вулицях, в клубах, кінотеатрах, бібліотеках був розвішений портрет-плакат президента Всесоюзної Акаде
... Читати далі »
Освіта.Під тиском революційних подій царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. В 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).
У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпшилася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса). Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.
В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте на всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.
Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність "Просвіти", видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.
Наука.Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).
Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і тривалості польоту.
Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис "Історії українського народу" було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць "Південна Русь". Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.
Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського ("Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.") та ін.
Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині.
Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний - словник "Словарь української мови", упорядкований Б.Грінченком,
6. Внесок закарпатських вчених у розвиток культури
1. Особливості розвитку української культури
Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.
Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.
Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.
У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.
Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі
... Читати далі »
1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.
2. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
3. Діалог культур на праукраїнських землях.
4. Скіфська культура.
5. Антична епоха в українському контексті.
6.Культура та дохристиянські вірування давніх слов’ян.
Завдання:
Охарактеризуйте основні епохи, які справили вплив на формування української культури.
Які етнокультурні етапи в історії України ви знаєте?
Які основні характеристики трипільської культури?
Охарактеризуйте давньослов’янський пантеон богів і його культи.
Які племена проживали в Україні в дохристиянську епоху?
Охарактеризуйте скіфське мистецтво. Яким стилем називають його дослідники?
Дайте основні характеристики скіфської пекторалі.
Приведіть природні чинники, які сформували основну базу української культури.
Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. Найтривалішим був період її розвитку від палеоліту і до прийняття християнства. На чому базувалась українська культура, які чинники були її культуротворчими елементами?
Перш за все це природні умови і, зокрема, ріки: Дніпро, Дністер, Дунай, Буг, Десна, Рось, дрібніші річки. Як і народи цивілізацій Стародавнього Сходу, які селилися на побережжях Нілу, Тигру та Євфрату, Інду, Хуанхе, наші пращури також облюбували собі для проживання береги річок. Саме тут виникли найдавніші поселення. Річки давали рибу для харчування, були шляхами сполучення (влітку на човнах, узимку на санях), засобами для зближення окремих племен і торгівлі між ними. Ріки — один з головних чинників економічного і культурного життя, а пізніше і політичного.
Другим важливим чинником був м’який, помірний, сприятливий для проживання клімат. Він сприяв успішному формуванню не тільки матеріальної культури (світу зроблених речей), а й духовної. Помірний клімат найсприятливіше впливає на голосові зв’язки, розвиток голосу, співучості, формування мелодійної української мови. Саме такий клімат вплинув на дві найспівучіші нації світу — українську та італійську. Наші пращури виражали свої емоції через спів і працюючи, і відпочиваючи.
Третім природним чинником був ліс. Він давав дрова, мед, дьоготь, хутро для одягу. Ліс — це база для полювання, бортництва і джерело матеріалів для будівництва житла, човнів, виготовлення речей домашнього вжитку. Крім того, ліс давав змогу швидко сховатись від ворогів. Він був також елементом духовної культури, своєрідної міфології (на відміну від інших цивілізацій), самобутніх релігійно-демонологічних уявлень про світ і світобудову.
Інший чинник формування культури наших предків — степ, лісостеп. Він був не тільки основним елементом для розвитку культури землеробства, а й споконвіків — джерелом небезпеки від ворогів-кочівників. Азійські орди спустошували плодючі землі, руйнували поселення, забирали населення в рабство. Така небезпека для України існувала аж до ХVІІ ст.
Ще одним природним елементом культуротворчості на заході України були гори. Вони захищали населення і формували своєрідність і самобутність нашої культури. Саме завдяки горам була зупинена татаро-монгольська орда.
Однак з найдавніших часів наша культура вбирала в себе елементи і впливи інших культур. Можна виділити дві групи впливів на формування основної бази української культури. У найдавніші часи — це доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські. Потім пізніші — античні, германські, римські, візантійські, західноєвропейські впливи. Усі ці впливи акумулювала в собі самобутня вже в найдавніші часи наша культура. Українську культуру єднають зв’язки з Причорномор’ям. Крім того, у ранній період нашої культури особливу роль відігравало географічне положення, територія, міграційні процеси.
Україна — географічний центр Європи. Усі шляхи з
... Читати далі »
1. Історичні умови розвитку та особливості культури XIX - ХХ ст.
2. Промисловий переворот
3. Міжнародне наукове співробітництво
4. Основні наукові відкриття. Наука
5. Розвиток освіти
6. Світова література
7. Музика
8. Архітектура ХІХ - ХХ століть.
Завдання:
Що об’єднує і відрізняє романтичне і реалістичне художнє світосприйняття?
У чому полягає жанрова своєрідність романтичного живопису?
Схарактеризуйте модерн як “останній великий художній стиль”.
Як розвиток науки і техніки вплинув на мистецькі пошуки кінця ХІХ – початку ХХ ст.?
На яких філософських та естетичних засадах базується світогляд модернізму?
Назвіть головні течії художньої культури модернізму.
Що таке кітч? Як саме це явище пов’язане із масовою культурою?
Покажіть головні відмінності між модернізмом та постмодернізмом.
Напишіть реферат на одну з запропонованих тем:
а. Імпресіонізм - визначне явище в живописі та скульптурі.
б. Творчість видатних митців: Е. Мане, К. Моне, О. Бенуара, Е. Дега, К. Пісарро, О. Родена, В Ван Гога, П. Гогена, П. Сезана (за вибором)
Прийнято вважати, що ХХ століття — це період численних науково-технічних відкриттів. Саме ці роки багаті знаменитим відкриттями, завдяки яким сучасний світ так зручний та здатний розвиватися далі. Дуже важко виділити найбільш видатні винаходи цього століття. Прогрес торкнувся практично всіх сфер нашого життя, але деякі об'єкти, створені людьми, заслуговують особливої уваги.
Самі визначні відкриття в галузі науково-технічного прогресу.
1900 рік: Скріпки для паперів — Іоханн Ваалер, Норвегія
1900 рік: Перша ручна фотокамера— Kodak Brownie, США
1900 рік: Звукове кіно — Леон Гомон, Франція 1900 рік: Дирижабль — Фердинанд фон Цеппелін, Німеччина
1901 рік: Безпечна бритва — Кінг Кемл Жиллетт, США
1903 рік: Орвілл і Уїлбер Райт — американські інженери, які здійснили перший політ на літаку
1903 рік: Кольорові крейди — "Крайола", США
1904 рік: Діод — Джон Амброз Флемінг, Великобританія
1904 рік: Парова турбіна — К. Г. П. Лаваль (Швеція) та Ч. А. Парсонс (Великобританія)
1906 рік: Піанола—автомат — "Автоматик Машинері енд тул компані", США
Перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження». Так називали піднесення культури у Франкському королівстві за часів правління Карла Великого і його найближчих наступників. Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого і свідомого інтересу до античної культури і освіти. У той же час Кал Великий не забував і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності і цікавився стародавніми франкськими піснями.
Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку і латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе і залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою “Академія” — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, сперечалися.
За допомогою членів “Академії” Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. Організацією цих шкіл і написанням для них перших підручників зайнявся вірний соратник Карла сакс Алкуін. Однак наказ не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Із шкіл, заснованих Карлом при єпископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, де готували людей до управління державою, існувала і при дворі.
Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирались і переписувалися давні римські та грецькі рукописи. Він доручив записувати щорічно всі події, що відбувались у державі. Ці записи отримали назву аннали (від лат. annus — рік). За його наказами будувалися кам’яні палаци й собори, прокладалися нові шляхи. Карл Великий започаткував грандіозний проект будівництва каналу між Рейном і Дунаєм, що мав з’єднати Північне море з Чорним (проект так і не було здійснено за тих часів).
Культурне піднесення мало свій вияв і у досить широкому будівництві. Було збудовано понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів.
У своїй резиденції в Ахені Карл збудував величний двірцевий комплекс. У центрі знаходився великий зал для прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалася школа, бібліотека, архів, з`єднувало зал з капелою – двірцевою церквою. Церква, яка вціліла до теперішнього часу, прикрашена скульптурами, колонами і мозаїками. Проте все це було вивезено з Італії – відчувався дефіцит майстрів, які б все це могли зробити. Сучасники оцінювали капелу як „чудо дивної і високої краси”. Вона була взірцем для наслідування.
„Каролінське відродження” виявилося нетривалим. Воно не створило якихось відомих шедеврів. Але завдяки йому було збережено багато з античної спадщини і були закладені основи для розквіту у майбутньому середньовічної європейської культури.
У наступні два століття (ІХ-Х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вони „замкнулася” за стінами монастирів.
2. Схоластика. Фома Аквінський
У тиші монастирських стін були найсприятливіші умови задуматися над вічни
... Читати далі »
План заняття:
План заняття:
1. Поняття "Середньовічна Європа".