1. Поділ українських земель Німеччиною та її союзниками. «Новий порядок».

Упродовж року від початку німецько-радянської війни всю територію України окупували німецькі війська. Щоб управляти цими землями, їх було поділено на декілька зон. Дистрикт «Галичина», а це Львівська, Станіславська й Тернопільська області, належав до Генерал-губернаторства для окупованих польських земель з центром у Кракові. Ці території були частиною Третього Рейху. До складу Румунії було передано Чернівецьку та Ізмаїльську області, а в межиріччі Південного Бугу та Дністра, від Чорного моря до міста Могилів включно, — створено підконтрольне Румунії губернаторство «Трансністрія». Частина Сумщини та Чернігівщини, Харківщина і Донбас становили прифронтову зону та перебували під безпосереднім управлінням німецької військової адміністрації. Більшість українських територій увійшли до рейхскомісаріату «Україна» з центром у Рівному. Очолював рейхскомісаріат Еріх Кох.

На усіх загарбаних територіях нацисти встановлювали «новий порядок» — окупаційний режим, що передбачав масове знищення людей, економічне пограбування та експлуатацію людських і матеріальних ресурсів. Для управління окупованими територіями гітлерівці створили спеціальне Управління (Міністерство) окупованих територій, яке очолював Альфред Розенберг. Визначальною рисою «нового порядку» був всеосяжний терор. Для його втілення окупанти поширили на українські землі дію каральних органів — державна таємна поліція (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) та озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС).

Втілення намірів Адольфа Гітлера щодо українських земель як «життєвого простору» для німців — план «Ост» — розпочалося влітку 1942 року, коли на Вінниччину переселили понад 10 тисяч німців, а українців примусово звідси вивезли. Зважаючи на значний економічний потенціал України, окупаційна влада намагалася використати його сповна. Зокрема, було відновлено діяльність окремих підприємств і шахт та створено систему заготівельних компаній для викачування сільськогосподарської продукції. Оголошено трудову повинність, до роботи залучали осіб віком від 14 до 65 років, які працювали по 12-14 годин на добу за мізерну платню чи продовольчий пайок. Щоб викачати з України якомога більше зерна, м’яса, олії, цукру, картоплі та іншого продовольства, німці залишили колгоспи і радгоспи, тільки називали їх по-іншому: громадські збори, загальні двори, державні маєтки. Праця на них мало відрізнялася від рабської. Водночас з українських музеїв, бібліотек, архівів, картинних галерей до Німеччини вивозили культурні цінності.

• 1. На які частини було поділено окуповану територію України?
• 2. Що таке «новий порядок» ?
• 3. Яким чином нацисти реалізовували план «Ост»?

Мовою джерела. Рейхскомісар Еріх Кох про «новий порядок» в Україні:

«...немає ніякої вільної України. Мета нашої роботи полягає в тому, що українці повинні працювати на Німеччину, що ми тут не для того, щоб ощасливити цей народ. Україна може дати те, чого не вистачає в Німеччині. Це завдання повинно бути виконано, незважаючи на втрати».

• 1. Яким чином вислів «мета виправдовує засоби» стосується міркувань Еріха Коха?
• 2. Як пов'язані процитований текст та ілюстрація праворуч від нього?

2. Окуповані та окупанти

Під час Другої світової війни частина населення співпрацювала з окупаційною владою та ворожою армією. Але мотиви співпраці були різними. З одного боку — спроба пристосуватися до нових умов та зробити кар’єру, боягузтво, патологічна схильність до садизму та антисемітизм (ненависть до євреїв). З іншого боку — спосіб порятунку життя близьких людей, бажання помститися радянській владі за всі заподіяні кривди; прагнення відродити Українську державу.

На окупованих територіях з представників місцевого населення, котрі виявили бажання співпрацювати з окупантами, призначали адміністрацію: бургомістрів у містах, голів у районах, старост у селах, допоміжну поліцію. Поліцейські батальйони використовували для боротьби з партизанами, при облавах населення для вивезення його до Німеччини. Також поліцаї охороняли залізниці, дороги, підприємства. Дозволено видання українськомовних газет. Такі заходи здійснювали, щоб підігріти антирадянські настрої. Воєнні втрати змусили німців переглянути своє ставлення до національних формувань у складі Вермахту.

Напередодні німецько-радянської війни за участю українців були створені батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». Згодом діяли похідні групи ОУН, найчисельнішим був Буковинський курінь. У 1943 році сформувалася добровольча дивізія СС «Галичина» — підрозділ у складі військ Ваффен-СС Німеччини. До цих військових формувань вступали люди, які сподівалися утворити зародок українського національного війська.

Зважаючи на масову мобілізацію німців до лав Вермахту, у Німеччині зростала потреба у робочій силі. Тому на українських землях розгорнули кампанію з набору робітників до Третього Рейху. Якщо спочатку, в результаті рекламної та пропагандистської роботи, набір здійснювали за бажанням, то згодом забирали примусово. Усього за період окупації з України було вивезено понад 2 мільйони чоловіків та жінок працездатного віку. Людей, вивезених під час війни зі східних окупованих територій на примусові роботи до Німеччини, гітлерівці називали остарбайтерами (дослівно «східні робітники»). Чимало з них померли, не витримавши важких умов праці.

• 1. Чому люди співпрацювали з окупантами?
• 2. Назвіть форми колабораціонізму на українських землях.
• 3. Кого називали остарбайтерами?

Мовою джерела. Катя Горбач з Чернігівщини про умови роботи в Німеччині:

«Устаю рано і допізна 17 часов роблю... Уже жнива скончили, начинаїм молотить, а за тим і буряки, і картоплю вибірать, і піде зима».

Мовою джерела. Галина Овчаренко з Чернігівщини про умови життя у таборі в місті Еленбург (Німеччина):

«Хочу вас побачить вас усіх як колись бачила і походить по волі як ходила колись бо ми тут як ви, знаєте жевемо основані дротом ну так, уже остигло криз нього дивитись і в великі сім'ї жити більше чим тисяча душ в лагері а в кімнаті в кожні по двінадцять душ».

• 1. Про які умови життя остарбайтерів йдеться в уривку ?

3. Масове знищення військовополонених і євреїв

Бійців Червоної армії, які потрапили в полон, відправляли у табори для військовополонених. Для цивільного населення створювали концентраційні табори. Тут опинялися люди різних націй і віросповідань, зокрема євреї і цигани, а також прихильники радянської влади, комуністи й усі, хто чинив спротив окупаційному режимові. На території України налічувалося 180 таборів для військовополонених, зокрема Дарницький у Києві, Янівський у Львові, Хорольський на Полтавщині. Люди гинули від важкої праці, голоду, тортур, холоду. Усіх, хто не міг працювати, розстрілювали.

Складовою частиною «нового порядку» стало «остаточне розв’язання єврейського питання», що передбачало «очищення Європи від євреїв». Якщо спочатку йшлося лише про їхнє виселення за межі німецьких територій, то під час війни нацисти перейшли до масового знищення євреїв. Політика планомірного і систематичного знищення єврейського населення в роки Другої світової війни називається Голокостом (власна назва геноциду євреїв). Жертвами Голокосту в Україні стало 1,4 мільйона євреїв. Символ нечуваної людської жорстокості — Бабин Яр, урочище на околицях Києва, де окупанти щовівторка і щоп’ятниці розстрілювали людей різних національностей, насамперед євреїв (від 100 до 150 тисяч осіб). Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, там знищили майже 34 тисячі євреїв. Нацистське керівництво навіть створило спеціальні групи для ліквідації цивільного населення та військовополонених айнзатцгрупи.

Але були люди, які навіть під загрозою смерті рятували євреїв. Вони переховували їх від нацистів, надавали їм фальшиві чи справжні чужі документи, організовували втечі з гето чи таборів, переправляли в безпечні місця. На теренах України представники різних національностей врятували понад 17 тисяч євреїв. Тому з 1953 року в державі Ізраїль діє Комісія для вшанування подвигу таких людей і присвоєння їм почесного звання «Праведник народів світу». Звання надаються тим, хто здійснював активні вчинки для порятунку євреїв, навіть якщо ці дії виявилися безуспішними; хто рятував безкорисливо. Рятівниками євреїв були люди різних політичних поглядів та релігійних віросповідань. До прикладу, митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький надав притулок і зберіг життя 150-ти євреям і 15-ти рабинам (духовним лідерам єврейської громади). Загалом в Україні таке звання отримало 2515 осіб.

• 1. Ким були в'язні концтаборів?
• 2. Що таке Голокост? Чому Бабин Яр є символом Голокосту?
• 3. Кого називають «Праведниками народів світу»?

Олена Вітер (ігуменя Йосифа) — настоятелька греко-католицького монастиря ордену студитів і водночас членкиня ОУН. У 1941 році була заарештована НКВС за причетність до ОУН. Одна з небагатьох пережила масові розстріли в’язнів Львівської тюрми. Під час німецької окупації ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей у львівському сиротинці, яким опікувалась. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а й навчали християнським молитвам.

12 жовтня 1945 року сестру Йосифу знову заарештували радянські каральні органи. У 1955 році вона вийшла на волю, але їй заборонили мешкати у Львові. Олена Вітер поселилась у місті Скалат на Тернопільщині. 11 лютого 1976 році їй першій серед українців було присвоєно звання «Праведник народів світу».

Підсумуйте свої знання

1. Поясніть значення понять: «новий порядок», план «Ост», колабораціонізм, остарбайтери, Голокост, «Праведник народів світу».

2. Попрацюйте з інтернет-ресурсами, що містять спогади колишніх остарбайтерів.

3. Підготуйте повідомлення «Доля примусових українських робітників у роки Другої світової війни».

4. Підготуйте презентацію на тему: «Добро в найстрашніший час. «Праведники народів світу» в Україні / у моєму населеному пункті».