План заняття:

1. Політичне та соціально-економічне становище в Україні у 1939-1941 роках

2. Бойові дії в 1941-1942 роках. Відступ Червоної армії

3. Мобілізаційні заходи. Злочини комуністичного тоталітарного режиму

1. Політичне та соціально-економічне становище в Україні у 1939-1941 роках

Ситуація в Україні напередодні радянсько-німецької війни була неоднозначною. Після геноциду і терору 1930-х років у республіці практично зникла опозиція сталінському режиму. Нове керівництво УРСР/УССР, очолюване Микитою Хрущовим, стало слухняним виконавцем волі московського центру. Утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою, жорстка централізація були визначальними перешкодами на її розвитку, хоча Україна мала потужний природно-ресурсний потенціал, сформовану транспортну інфраструктуру та промислову базу. Упродовж 1930-х років проблеми в економічній сфері лише накопичувалися. Низькою залишалася продуктивність праці та якість продукції на підприємствах, адже під час репресій безпідставно звинуватили у саботажі та знищили багато кваліфікованих кадрів. До скорочення чисельності робітників призвело збільшення призову до армії. Щоб стимулювати зростання виробництва, влада вкотре вдалася до проведення соціалістичного змагання, а також запровадила звання Героя Соціалістичної Праці та медалі «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть». Хоча тривалість робочого дня залишалася вісім годин, тривалість робочого тижня збільшувалася до 7 днів. Робітники й службовці, які запізнювалися на робоче місце або самочинно залишали його, підлягали жорстокому покаранню: їх відправляли до виправно-трудових таборів. Селяни, залучені до колгоспів, не були зацікавлені в результатах своєї праці.

Від 1939 до 1941 року розвиток української промисловості був спрямований для задоволення військових потреб, тобто посилилася мілітаризація економіки. Видатки з державного бюджету на цю сферу за два роки зросли удвічі. Значною мірою це було зумовлено окупацією Радянським/Совєтським Союзом прибалтійських країн та війною проти Фінляндії. Напередодні німецько-радянської війни промислове виробництво України збільшилось усемеро порівняно з 1913 роком. На заводах виготовляли військове спорядження, зброю, військові кораблі. На військову сферу працювали українські науковці: запустили виробництво танків «Т-34», які не мали аналогів у світі; розробили установки реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) «Катюша»; відкрили новий спосіб швидкісного автоматичного зварювання металів.

Значну увагу приділяли підготовці військових кадрів. На території УРСР діяли військові школи та училища. Проте зважаючи на «зачищення» офіцерського складу в 1930-х роках, керівний склад армії поповнили людьми, котрі не мали вищої військової освіти, але були віддані сталінському режимові. Проводили навчання з цивільної оборони, яке здійснювали професійні спілки, комсомольські та інші організації. Серед трудових колективів навіть організовували змагання за кращу організацію оборонно-масової роботи. Населення поступово звикало до ідеї невідворотності війни. Щоправда, згідно з пропагандою, війну мали вести на території противника.

• 1. Як радянська влада розв'язувала проблеми промисловості?
• 2. Наведіть два-три приклади мілітаризації економіки УРСР.
• 3. Які заходи з підготовки до війни здійснювали в соціальній сфері?

2. Бойові дії в 1941-1942 роках. Відступ Червоної армії

Поки СРСР у 1940 році роззброював і демонтовував укріплення на старому державному кордоні та розбудовував новий, Третій Рейх (нацистська Німеччина) розробляв план «Барбаросса»: Адольф Гітлер сподівався швидко перемогти у війні, напавши на СРСР/СССР зненацька.  Німецький план блискавичної війни (бліцкригу) передбачав встановлення контролю над Україною за кілька тижнів, над СРСР — за кілька місяців. Для його реалізації було сформовано три німецькі армії. Група армій «Північ» через Прибалтику мала вийти до Ленінграда, «Центр» — через Білорусь до Москви, «Південь» мала окупувати Україну. Підготовка до вторгнення розпочалася з лютого 1941 року, коли Німеччина зосередила війська поблизу радянського кордону. І хоча розвідка неодноразово попереджала Йосипа Сталіна про велику ймовірність нападу Німеччини на СРСР/СССР, той не довіряв розвідникам, називаючи їх дезінформаторами. І лише за годину до німецького нападу було дане розпорядження привести усі військові частини у бойову готовність та укріпити оборону на державному кордоні. Але було вже занадто пізно.

Рано вранці 22 червня 1941 року німецька авіація раптовим здійснила наліт і бомбардування стратегічних аеропортів та міст СРСР/СССР. Так розпочалася німецько-радянська війна, яка двічі прокотилася по українських землях. На території України діяли група німецьких армій «Південь» і радянські війська Південно-Західного й Південного фронтів, а також моряки Чорноморського флоту, Дунайської та Пінської флотилій. Німеччина суттєво поступалася СРСР/СССР чисельністю бойової техніки, проте мала кількісну перевагу в солдатах. Німецькі війська (Вермахт) майже без перешкод здобували один населений пункт за іншим. Однією з найбільших танкових битв війни стала битва в районі Луцьк—Рівне—Дубно—Броди, що тривала з 23 до 29 червня 1941 року. Червона армія втратила багато одиниць бойової техніки і зброї, чимало військових потрапили в німецький полон.

За таких умов збройні підрозділи змушені були відступати вглиб території. На початку липня німецьке командування спрямувало війська на Київ. Оборона столиці тривала від 7 липня до 19 вересня 1941 року. Підходи до міста захищало три лінії оборони, було викопано протитанкові рови протяжністю 55 кілометрів. Проти ворога піднялося народне ополчення, підтягнулися й винищувальні батальйони. Втрати серед німецьких військ становили близько 100 тисяч солдатів, втрати радянської сторони були в 6,5 разів більшими. При обороні Києва загинув командувач Південно-Західного фронту Михайло Кирпонос.

Майже через місяць — 25 жовтня — німці вступили до Харкова. Подібною була ситуація й на Південному фронті. Від 5 серпня до 16 жовтня 1941 року йшли бої за Одесу. Найдовше вистояв Севастополь, героїчна оборона якого тривала від 30 жовтня 1941 року до 4 липня 1942 року. І хоча німцям вдалося захопити ці міста, проте план блискавичної війни, на реалізацію якого так розраховував Адольф Гітлер, провалився.

В травні 1942 року радянські війська розпочали контрнаступ поблизу Харкова, проте потрапили в оточення. Німці взяли у полон 240 тисяч солдатів та офіцерів Червоної армії. Загалом під час німецько-радянської війни бранцями стали до 5,7 мільйонів червоноармійців. З них близько 3,8 мільйонів потрапили в полон протягом червня-грудня 1941 року. Для декого з військовополонених це був свідомий вибір, оскільки так вони тікали від сталінської тиранії.

22 липня 1942 року захоплено останнє українське місто — Свєрдловськ (нині місто Довжанськ) Ворошиловградської (нині Луганської) області. Вся Україна опинилася під німецькою окупацією.

• 1. У чому полягав план «Барбаросса»? Що таке бліцкриг?
• 2. Коли розпочалася німецько-радянська війна?
• 3. Назвіть тривалість оборони Києва, Одеси, Севастополя.

Мовою джерела. Військовий кореспондент Євген Петров про оборону Севастополя:

«Немає більше Севастополя з його акаціями і каштанами, чистенькими вулицями, парками, невеличкими світлими будинками... Він зруйнований. Але є інший Севастополь... Зараз це місто моряків і червоноармійців, з яких просто неможливо когось виділити, оскільки всі вони герої».

1. Продовжіть речення. Бути патріотом — це... .

3. Мобілізаційні заходи. Злочини комуністичного тоталітарного режиму

Війна з Німеччиною вимагала від радянської влади рішучих заходів. 30 червня 1941 року було створено Державний комітет оборони (ДКО), якому передали всю повноту влади в СРСР/СССР. Завданням ДКО було визначено всебічне використання матеріальних, духовних та військових можливостей країни для досягнення перемоги над ворогом. Тож було активізовано мобілізацію людських і матеріально-технічних ресурсів, тобто переведено всі галузі народного господарства на воєнний стан та збільшено призов військовозобов’язаних у діючу армію. На хвилі патріотичного піднесення багато людей добровільно вступали до її лав.

Чимало громадян, які за віком чи за станом здоров’я не могли воювати в регулярній армії, записувалися до народного ополчення. Їх долучали до будівництва оборонних споруд, охорони стратегічних об’єктів, а інколи — до участі у бойових діях. Із жителів прифронтових територій створювали винищувальні групи для попередження диверсій ворога. Якщо раніше населення навчалося цивільній обороні, то з початком війни — військовій справі. Жінки обов’язково проходили курси санітарок. Промислові підприємства перебудовували на випуск військової техніки і зброї. На виробництві працювали пенсіонери, жінки, а інколи й діти. У липні-серпні 1941 року на підконтрольних територіях жнивували швидкими темпами, щоб забезпечити армію хлібом.

Наступ німецьких військ призвів до евакуації — вивезення населення, а також матеріальних засобів із місцевостей, що перебували під загрозою нападу, вглиб СРСР/СССР. Перевозили в росію, Казахстан, Узбекистан, Киргизію, Таджикистан, Туркменію. З України евакуювали найбільші підприємства, державні установи, заклади культури й освіти, науково-дослідні установи, музеї, архіви, майно багатьох колгоспів і радгоспів, зокрема трактори, худобу, зерно. Усе, що не вивезли, — підлягало знищенню, щоб не дісталося ворогу. Такий прийом називають «тактикою випаленої землі». Руйнували промислові підприємства, шляхи сполучення, насамперед мости й залізниці, запаси продовольства, затоплювали шахти. Зокрема, після краху оборони Києва у вересні 1941 року диверсанти НКВС зруйнували більше 200 будівель: адміністративних, житлових споруд. Тисячі киян загинули, 50 тисяч людей залишилися без даху над головою.

Водночас радянська влада руйнувала і людські долі. Було здійснено попереджувальні арешти можливих ворогів, які перейдуть на сторону ОУН при приході німців. Їх звинувачували в антирадянській націоналістичній діяльності та етапували за межі України. Жертвами сталінського терору стали українські громадські діячі. Академік Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської в’язниці (Казахстан). Коли виникла загроза німецького оточення, поета Володимира Свідзінського разом з іншими арештантами заживо спалили у хліві. Філолога Кирила Студинського та педагога Петра Франка розстріляли по дорозі до міста Уфи (росія).

Після початку німецько-радянської війни тюрми, що були переповнені політичними в’язнями, стали проблемою, особливо — у прифронтовій зоні. Перед відступом органи НКВС знищили українських в’язнів, котрих утримували у тюрмах Львова, Тернополя, Дубна, Рівного, Луцька, Золочева, Києва, Харкова та інших міст. Лише упродовж кінця червня — початку липня 1941 року жертвами злочинних дій влади стали 24 тисячі політичних в’язнів. Більшості з них інкримінували контрреволюційну діяльність. Це були патріотично налаштована молодь, активісти ОУН, священники, інтелігенція.

Розстріли в’язнів почалися першого ж дня війни. За кілька днів радянська влада знищила 30-35 тисяч людей. Наймасовіша страта відбулася у в’язниці Луцька 23 червня 1941 року. Тому в наш час щороку 23 червня вшановуємо пам’ять жертв розстрілів у тюрмах Західної України. Масові вбивства в’язнів, які здійснили органи НКВС, вважаються одним з найбільших злочинів комуністичного тоталітарного режиму — злочином проти людяності, виправдання якому немає.

22 червня щороку в Україні відзначається як День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни

• 1. Які мобілізаційні заходи здійснила радянська влада?
• 2. З якою метою проводили евакуацію? Чому застосовували «тактику спаленої землі»?
• 3. Хто насамперед став жертвою сталінського тоталітарного режиму під час війни?

Мовою джерела. Зі спогадів Миколи Куделі, який вижив під час розстрілів у Луцькій тюрмі:

«Я ... підбігаю до муру, піднімаюся по дошці вслід за якимсь хлопцем, але його скошує куля і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. ... Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою головою вниз від свистячих куль. Упав. Притих. Чую, як на мене навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Потому знову — трупи, трупи, трупи...»

• 1. Чому НКВС розстрілювала політичних в'язнів?
• 2. Які почуття у вас викликають спогади?
• Відеофакт

18 серпня 1941 року чекісти 157 полку НКВС, які охороняли станцію, вивели з ладу її обладнання і підірвали Дніпровську гідроелектростанцію (ГЕС). Це стало несподіванкою не лише для німців, котрі наступали, але й для червоноармійців, які відступали. Унаслідок вибуху 20 тонн толу, не попередивши мирне населення, виникла пробоїна завдовжки близько 150 метрів, крізь яку ринула вниз багатометрова хвиля води, спричиняючи руйнування й загибель людей, що перебували в береговій зоні. В зону затоплення потрапило 450 тисяч людей. Жертви серед військових і мирного населення оцінюються у 10-12 тисяч осіб.

• 1. Який прийом застосувала відступаюча Червона армія?
• 2. Чи є, на вашу думку, підрив Дніпровської ГЕС воєнним злочином?

Закріпіть свої знання.

1. Запам'ятайте дати і події, пов'язані з ними:

- 22 червня 1941 року — початок німецько-радянської війни;

- 23-29 червня 1941 року — танкова битва в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди;

- 30 червня 1941 року — створення Державного комітету оборони СРСР;

- 7 липня - 19 вересня 1941 року — оборона Києва,

- 5 серпня - 16 жовтня 1941 року — оборона Одеси;

- 30 жовтня 1941 року - 4 липня 1942 року — оборона Севастополя;

- 22 липня 1942 року — Україну окупували німецькі війська.

2. Поясніть значення понять: мобілізація, евакуація, план «Барбаросса», бліцкриг, воєнний злочин, «тактика випаленої землі».

3. Підготуйте повідомлення «Героїчна оборона України під час німецько-радянської війни».

4. Підберіть докази того, що СРСР/СССР готувався до наступальної війни, а не до оборонної.