План заняття:

1. Стратегія та тактика інформаційної війни.

2. Кібербезпека.

3. Правила поводження в умовах інформаційної блокади.  

4. Цифрові права та цифрова грамотність.

5. Онлайн безпека у громадських місцях.

1. Стратегія та тактика інформаційної війни. Інформаційна війна — це викладення інформації у спосіб, який формує у суспільстві чи групі людей потрібну точку зору, громадську думку, хід взаємодоповнюючих логічних думок, вичерпну систему поглядів щодо окремих питань на користь організатора інформаційної пропаганди. Як наслідок, відбувається усвідомлення окремих фактів чи подій у потрібному для маніпулятора світлі, формування потрібного світогляду чи життєвої позиції стосовно питань, у яких раніше були протиріччя чи нерозуміння.

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Інформаційна війна передбачає вирішення наступних завдань:

1) створення в країні противника атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культурної спадщини;

2) маніпулювання суспільною свідомістю і політичною орієнтацією груп населення держави з метою створення політичної напруги і хаосу;

3) дестабілізація політичних відношень між партіями, об’єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

4) зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, ініціація помилкових управлінських рішень;

5) дезінформування населення про роботу державних органів, підрив їх авторитета, дискредитація органів управління;

6) провокування соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень;

7) ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;

8) ускладнення прийняття органами управління важливих рішень;

9) підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами.

Інформаційна війна, як найвищий ступінь інформаційного протиборства, спрямована на розв’язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї).

Основні методи інформаційної війни — блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника. Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти і вчені виокремлюють сім складників інформаційних воєн:

1. Стратегія й тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна).

2. Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп’ютерна війна.

6. ІВ у економічній сфері.

7. Інформаційний тероризм.

Основними компонентами інформаційної війни у військовій сфері прийнято вважати: розвідку; контррозвідку (насамперед, протидію розвідці противника, включаючи маскування та дезінформацію); радіоелектронну боротьбу; автоматизоване управління військами і зброєю; з’ясування державної належності військових об’єктів, їх ідентифікацію; навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів; морально-психологічне забезпечення дій власних військ (сил), психологічну боротьбу (придушення) противника.

Інформаційні війни ведуться в двох площинах:

гуманітарній (інформаційно-психологічна війна);

технічній (інформаційно-технічна війна).

Гуманітарна площина: деструктивний вплив на населення (цивільних та військових) семантично визначеної інформації. Таку інформаційну війну називають інформаційно-психологічною (фейк «Розіп’ятий хлопчик).

В інформаційних війнах такого типу мова йде про нав’язування моделі світу (картини світ, світогляду) для прогнозування бажаного типу поведінки.

Класичним прикладом є війна в Перській затоці:

формування потрібної громадської думки;

дезінформація збройних сил Іраку стосовно плану бойових дій, підрив довіри до президента Іраку Саддама Хусейна, допомога опозиції;

переконання світової спільноти основне завдання було покладене на ЗМІ;

використовували ресурси політичних, релігійних організацій;

листівки переконували до дезертирства. В полон здавалися тисячами — близько 84 000 військових. Опитування підтвердили, що у 70% причиною стали листівки. Розкидали динари з негативною інформацією про Хусейна. Розкладали радіоприймачі з фіксованою частотою.

Технічна площина: цілеспрямована дія для досягнення військової переваги шляхом нанесення шкоди інформації, інформаційним процесам, інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим залежніший супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься також Інтернет — але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди.

Генеральна мета інформаційної війни, таким чином, — порушити обмін інформацією в таборі конкурента. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі.

У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм. Інформаційно-комп’ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається у світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде наданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найнегативніших наслідків цієї війни для всього людства.

Інформаційна зброя принципово відрізняється від інших засобів ведення війни тим, що з її допомогою ведуться неоголошені і, найчастіше, невидимі війни, та що об’єктами впливу є, насамперед, громадські інститути суспільства і держави — економічні, політичні, соціальні, тощо. Крім того, військова стратегія використання інформаційної зброї виявилася тісно пов’язаною із цивільним сектором і стала багато в чому від нього залежати.

Від часу проголошення незалежності України російська федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Особливо вона була посилена в роки правління проросійського режиму Януковича. На думку деяких оглядачів, від початку агресії російської федерації (лютий 2014) російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни.

У рф на всіх рівнях суспільства розгорнута пропаганда війни.

2. Кібербезпека. Кібербезпека — це комплекс процесів, практичних порад і технологічних рішень, які допомагають захищати важливі системи та мережу від кібератак.

В Україні функціонує Національний координаційний центр кібербезпеки, який є робочим органом Ради національної безпеки і оборони України. Центр забезпечує координацію діяльності суб’єктів національної безпеки і оборони України під час реалізації Стратегії кібербезпеки України, підвищити ефективність системи державного управління у формування та реалізації державної політики у сфері кібербезпеки.

Стратегія кібербезпеки України, яка затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 року, визначає пріоритети національних інтересів у сфері кібербезпеки, наявні та потенційно можливі кіберзагрози, цілі та завдання забезпечення кібербезпеки України з метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави.

Забезпечення кібербезпеки є одним із пріоритетів у системі національної безпеки України. Реалізація зазначеного пріоритету буде здійснюватися шляхом посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для протидії кіберзагрозам у сучасному безпековому середовищі.

Стратегія ґрунтується на положеннях Конституції України, законів України «Про національну безпеку України» та «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про кіберзлочинність, Стратегії національної безпеки України, Концепції боротьби з тероризмом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Викликами для України у сфері кібербезпеки є:

1. активне використання кіберзасобів у міжнародній конкуренції;

2. змагальний характер розвитку засобів кібербезпеки в умовах швидких прогресуючих змін інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема хмарних та квантових обчислень, 5G-мереж, великих даних, Інтернету речей, штучного інтелекту тощо;

3. мілітаризація кіберпростору та розвиток кіберзброї, що дає можливість приховано проводити кібератаки для підтримки бойових дій і розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі;

4. вплив пандемії COVID-19 на економічну діяльність та соціальну поведінку, що спричинив стрімку трансформацію і організацію значного сегмента суспільних відносин у дистанційному режимі з широким використанням електронних сервісів та інформаційно-комунікаційних систем;

5. упровадження нових технологій, цифрових послуг та механізмів електронної взаємодії громадян з державою, що здійснюється безсистемно в частині заходів з кібербезпеки та без належної оцінки ризиків.

Загрозами кібербезпеці України є:

- гібридна агресія російської федерації проти України у кіберпросторі.

Держава-агресор невпинно нарощує арсенал кіберзброї наступального призначення, застосування якої може викликати невиправні, незворотні руйнівні наслідки. Кібератаки російської федерації спрямовані, насамперед, на інформаційно-комунікаційні системи державних органів України та об’єкти критичної інформаційної інфраструктури з метою виведення їх з ладу (кібердиверсія), отримання прихованого доступу і контролю, здійснення розвідувальної та розвідувально-підривної діяльності. Кібератаки також активно використовуються державою-агресором як елемент спеціальних інформаційних операцій з метою маніпулятивного впливу на населення, втручання у виборчі процеси та дискредитації української державності;

- кіберзлочинність, що завдає шкоди інформаційним ресурсам, суспіль-

ним процесам, особисто громадянам, знижує довіру суспільства до інформаційних технологій та призводить до значних матеріальних втрат. Набуває поширення використання кіберпростору для вчинення злочи нів проти основ національної безпеки України, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних із легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, торгівлею людьми, незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших предметів і речовин, які загрожують життю та здоров’ю людей тощо;

- організовані та спонсоровані урядами інших держав кібератаки, що пов’язані з викраденням у політичних, економічних або військових цілях чутливої інформації (кібершпигунство) та здійсненням розвідувально-підривної діяльності. Особливостями таких кібератак є їх тривалість, складність та прихований характер, що ускладнює їх попередження, виявлення та нейтралізацію;

- використання терористичними організаціями кіберпростору для вчинення актів кібертероризму, фінансової та іншої підтримки терористичної діяльності.

Україна прагне створити максимально відкритий, вільний, стабільний

і безпечний кіберпростір в інтересах забезпечення прав і свобод людини, соціального, політичного і економічного розвитку держави.

Україна, крім основних суб’єктів національної системи кібербезпеки, залучить до вирішення завдань у цій сфері більш широке коло учасників, у тому числі суб’єктів господарювання, громадські об’єднання та окремих громадян України.

Сучасні інноваційні засоби ведення гібридних війн Після початку російської агресії проти України у 2014 році увага до засобів ведення та організації гібридних війн стрімко зросла, при цьому дискурс саме російсько-українського конфлікту набув глобального масштабу.

У гібридній війні держави частіше використовують недержавних дійових осіб та інформаційні технології для перемоги над своїми супротивниками за відсутності прямого збройного конфлікту (але, як показала практика, і під час нього) у досягненні своєї політичної мети.

Невійськові засоби — економічні, дипломатичні, інформаційні — як зброя такої війни почали застосовуватися ще далеко до появи перших гармат і мінометів на кордоні між Україною та Росією.

Така війна передбачає поєднання інструментів впливу й засобів підривної діяльності, які синхронно поєднуються для використання слабкостей іншої країни. Звісно, слабкості ці наперед визначаються, аналізуються та збираються в окрему теку, умовно «слабкості країни Х».

Гібридна війна має дві особливі ознаки:

1. Розмитість меж між війною і миром, коли не можна виділити якийсь поріг війни.

2. Невизначеність, коли складно взагалі ідентифікувати цю війну.

У контексті гібридних технологій ведення сучасних військових протистоянь особливе значення мають так звані Сили спеціальних операцій (ССО) та специфіка їх комунікаційного забезпечення, в тому числі за допомогою соціальних онлайн-мереж.

Характерними ознаками ССО є: прихованість дій; здатність виконувати операції, котрі приводять до тактичної або стратегічної переваги; спеціальна навченість та оснащеність; високий рівень спеціалізації; підвищений рівень адаптованості; мобільність та здатність проводити операції автономно; відносно невелика кількість особового складу; спроможність працювати у трьох середовищах (повітря, земля, море).

До типових завдань ССО відносяться:

рейди та сучасні бойові дії;

психологічні операції;

робота «цивільної адміністрації» (залучення на свій бік населення);

навчання іноземних армій, поліційних і безпекових сил (так зване «примноження сили»);

пошук, евакуація й доставка полонених, заручників;

медична допомога;

здобуття розвідувальної інформації за лінією фронту;

виявлення, ідентифікація та визначення цілей для власних засобів ураження;

антитерористичні операції.

В Україні у 2015 році було розпочато процес створення власних ССО за стандартами НАТО. Каталізатором цього рішення, зрозуміло, стала російська агресія та війна на сході країни.

Серед завдань українських ССО: спеціальна розвідка; спеціальні заходи; контртерористичні заходи; прямі військові дії; аналіз і обробка інформації для випрацювання правильної стратегії та залучення необхідних ресурсів; нетрадиційні методи ведення війни — психологічні та інформаційні операції.

Відповідно до технічних та комунікаційних можливостей віртуальних соціальних мереж, ССО можуть використовувати їх для:

здійснення впливу на населення в місці проведення спецоперацій (чут-

ки, офіційні звернення, попередження);

дезінформації противника щодо дій власних підрозділів, їхнього складу

та завдань;

збирання розвідувальної інформації про дії супротивника, його сили та

керівний склад;

координації дій власних груп та співпраці з місцевими групами, що надають їм допомогу;

створення та координації дій агентурних мереж на території супротивника.

Отже, весь наявний потенціал і комунікаційні можливості соціальних онлайн-мереж можуть стати важливим інструментом у діяльності ССО. Тож у структурі окремих підрозділів та керівних органів ССО мають бути фахівці й навіть групи, які забезпечуватимуть відповідні функції.

Особливої ваги це набуває в контексті наукового прогресу та вдосконалення технічних засобів комунікації, які дозволятимуть мати доступ до інтернету за умови значного віддалення від стаціонарних місць доступу та зберігання такої можливості протягом тривалого часу.

Головним завданням мережевих онлайн-проєктів у рамках гібридної війни є створення певної віртуальної реальності (симулякри). Вона формує потрібне атакуючій стороні бачення ситуації конкретними цільовими групами, які є об’єктами інформаційно-психологічної агресії. Головною метою такої діяльності є забезпечення сприятливих умов для реалізації атакуючих дій у режимі офлайн на економічному, військовому, політичному полях, або одночасно в усіх площинах.

Вирішення таких питань можливе лише за умови інтегрованого підходу — поєднання сучасних технічних комунікаційних та психотехнологій. При цьому тривалість дії та глибина ударного ефекту залежать від часу, впродовж якого здійснюється обробка свідомості цільових груп, та потужності тиску. Роль і значення в цих процесах соціальних онлайн-мереж важко переоцінити.

3. Правила поводження в умовах інформаційної блокади.  Понад 9 років війна, що точилася в нашій державі, була локалізована лише двома областями нашої Батьківщини. Та 24 лютого 2022 року все змінилося. Вся Україна стала ареною бойових дій. Тому військовим, бійцям тероборони, волонтерам / волонтеркам, працівникам критичної інфраструктури та звичайним цивільним людям потрібно знати, що робити під час війни, аби захистити себе у інформаційному просторі.

1. Військові та бійці тероборони:

ніколи нікому не казати, де саме знаходитеся. Це інформація тільки для побратимів та командування;

тримати смартфони в режимі «В Літаку». Засоби радіоелектронної розвідки ворога можуть засікти телефон, та й не забувати — у багатьох телефонах є автоматична підтримка навігаційної системи Глонасс (російський аналог GPS), у тому числі айфонах та багатьох смартфонах;

не фотографувати місцевість, де знаходиться та не надсилати фото друзям. Так само неприпустимо фотографувати будь-які військові документи та карти;

двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;

оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери

великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;

не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;

також для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше;

видалити по-максимуму усі додатки зі смартфону, які регулярно не використовуються. Найліпше йти на бойову позицію з кнопковим телефоном, а не зі смартфоном.

2. Волонтери / волонтерки. Правила для волонтерів / волонтерок у цілому відрізняються від військових не сильно, але є декілька важливих моментів:

якщо волонтер / волонтерка допомагає військовим на лінії фронту — не треба писати місце, куди це все будете везти. Якщо цивільним — не треба писати нічого, що описує бойові дії. Лише «цивільну» частину. Також не писати про те, наскільки все погано або де ось-ось відбудеться «зрада» — ворог може використати це у інформаційній війні проти нас, в пропаганді.

зрозуміло, що коли збираються кошти з багатьох людей — треба писати, на що збираються, оскільки навіть у таку скрутну годину є покидьки,

що намагаються нажитися на допомозі армії та людям. Однак навіть у такому випадку — за нагоди намагатися не давати дуже конкретної інформації;

все що дізнається від військових (будь-яких захисників) — не треба постити в соцмережі. Особливо про стан на фронті. Для цього є офіційні засоби інформування — сторінки Офісу Президента, ЗСУ та інших уповноважених органів;

двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;

оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери

великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;

не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;

також для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше.

3. Працівники об‘єктів критичної інфраструктури:

нікому не розповідати про свою роботу. Який стан у енергетиці, медицині та таке інше. Це також фронт війни й не треба навіть гіпотетично давати розвідці супротивника додаткової інформації;

не під’єднувати будь-які свої девайси до мережі установи. Навіть смартфон не варто заряджати від свого робочого комп‘ютера. Чим менше контактів внутрішньої мережі з зовнішнім світом — тим менше шансів на успішну кібератаку зі сторони ворога;

сходити до відповідального за інформаційну безпеку в установі, та попросити його ознайомити з політиками інформаційної безпеки, провести додатковий інструктаж;

оновити усі паролі згідно політик інформаційної безпеки організації;

якщо на комп‘ютер або смартфон приходять повідомлення з невідомих адрес на пошту чи в месенджери — одразу звернутися до відповідального за інформаційну безпеку;

ні в якому випадку не завантажувати на робочий комп’ютер та не відкривати підозрілі файли, що прийшли.

4. Цивільне населення:

двофакторна автентифікація має бути увімкнута скрізь, в усіх сервісах;

оновити паролі та зробити їх безпечними — мінімум 8 символів, літери

великого та малого регістру, цифри та спецсимволи; не повторювати паролі у різних сервісах;

не відповідати на дзвінки з незнайомих номерів;

для дзвінків найкраще користуватися захищеними месенджерами, такими як Signal. Дзвінки по мобільній мережі перехопити набагато простіше;

читати лише офіційні джерела інформації;

не довіряти чуткам та пліткам — те, що ви або члени вашої родини не бачили на власні очі, варто сприймати максимально-критично;

дуже важливо — не можна допустити паніки! Тому будь-які панічні пости ігнорувати, та блокувати їх авторів. Паніка — це найстрашніше під час війни;

не фотографувати та не викладати в соціальні мережі світлини військових, бойових дій, ракет та літаків у небі, результатів обстрілів. Якщо ви вважаєте, що мажте важливу інформацію — є телеграм-бот, в який офіційно можна її відправляти: @stop_russian_war_bot. Або ж повідомте найближчому військовому, бійцю тероборони, поліцейському;

якщо ви знаходитеся у зоні окупації — не виходити з дому, почистити свій телефон від світлин, переписок та підписок у соцмережах. Пам’ятайте: це — тимчасово;

якщо можете — допомагайте одне одному та нашим захисникам (це найголовніше). Якщо ви прихистили пораненого захисника — не пишіть й не кажіть цього, передайте інформацію його командуванню (якщо поранений у свідомості та має документи та канал зв’язку) або по вищевказаному каналу.