Понеділок, 22 Лип 2024, 16:17
Сайт викладача гуманітарних дисциплін
 Любченка Андрія Андрійовича
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Історія української державності та культури [17]
Захист України [43]
Культурологія [20]
Історія України [10]
Теми рефератів з Культурології [1]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

     Тема № 7. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV- перша половина XVII ст.).

      1. Утворення Великого князівства Литовського

        2. Від Литовсько-Руської до Польсько-литовської держави. Кревська унія 1385 р.   

        3. Українські землі за князювання Вітовта (1392-1430 рр.) Поразка українсько-литовських військ на р. Ворсклі

        4. Українські землі у другій третині XV - першій пол. XVI ст.  Свидригайло Ольгердович та Велике князівство Руське.

       5. Братства.   

       Ослаблені золотоординським ігом, українські землі були захоплені сильнішими європейськими державами: Угорщина ще в XI ст. захопила Закарпаття; Литва до 60-70-х років XIV ст. приєднала більшу частину українських земель (Волинь, Ліво- і Правобережну Україну, Поділля) й утримувала їх до 1569 р.; Польща в сер. XIV ст. захопила Галичину, а з і 1569 року до неї перейшли всі литовські володіння в Україні; Молдавія в XIV ст. приєднала українську Буковину (в XVI ст. Молдавія разом з Буковиною потрапила в залежність від Туреччини); Московська держава  постає з кінця XV ст. і відразу починає просуватися в українські землі, захопивши вже в кін. XV ст. Чернігово-Сіверщину (Москва заявляє про свої права на всі руські землі, посилаючись на «історичну традицію»). Більша частина українських земель перебувала на той час у складі Литви  та Польщі, тому період і отримав назву - литовсько-польська доба.

    1. Утворення Великого князівства Литовського

Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1340-1377 рр.) Литва зайняла більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9/10 території.

Таке стрімке зростання Литви за рахунок східнослов'янських зе­мель здається парадоксальним і, безумовно, вимагає пояснення. То ж розглянемо причини цього явища.

Причини швидкого підпорядкування Литвою руських земель. Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що по­клало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху. Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визна­вали владу Литви. Історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як "мирне приєднання", як "тиху експансію".

Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360-1370-х рр.

Однак, Золота Орда на той час залишалася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях Південної Русі. В історичній літературі ви­словлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами у сер. 60-х рр. XIV ст. про збирання данини з окупованих Литвою територій татарами. Саме визнання цієї залежності дало можливість Литві дуже швидко підпорядкувати собі землі Русі.

Політика Литви в українських землях

Литовські князі, щоб забезпечити управління величезними заво­йованими територіями, майже не втручалися у життя українських земель. "Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо" — таким був принцип їх правління.

Литва не змінила адміністративно-територіального устрою укра­їнських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, другому сину Дмитру - Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру - Брян­ське й Трубчевське, племіннику Патрикію Наримуновичу - Стародубське. Племінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костян­тин Коріатовичі княжили на Поділлі.

... Читати далі »

Категорія: Історія української державності та культури | Переглядів: 134 | Додав: lybchenko85 | Дата: 19 Сер 2023 | Коментарі (0)

Тема №6. Галицько-Волинська держава.

План.

       1. Об'єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства.

       2. «Королівство Русі» Данила Галицького

       3. Галицько-Волинська держава в останній третині XIII - першій полов. XIV ст    

1. Об'єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства.

         Наприкінці XII — першій пол. XIII ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в історичній науці трипалий час панувала думка, що на її руїнах виник­ло як наступник Київської Русі — Володимиро-Суздальське князівство, а потім і Московське царство проте видатний український історик М.Грушевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Русі було Галицько-Волинське князівство. «Київська держава, право, культура,  - підкреслював він, - були утвором одної народності, українсько-руської; володимиро-московська — другої... Київський період перейшов не у володимирсько-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV —XVI вв. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені...»

Отже, державницьку традицію Русі-України перейняло Галицько-Волинське князівство.

2. «Королівство Русі» Данила Галицького

         Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім'ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць та зброй­них нападів зовнішніх ворогів. Проти відновлення єдності Галицько-Волинської держави та зміцнення великокнязівської влади виступали верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правителі Угорщини і Польщі.

Занепад княжої влади

Насамперед смертю Романа Мстиславича скористали галицькі боярські угруповання. Побоюючись, що його малолітні сини — чотирирічний Данило та дворічним Василько з часом успадкують батьківський потяг до влади бояри позбавили їх князівського престолу. Натомість вони запросили на князювання до Галича Володимира, Романа і Святослава Ігоревичів (1206 — 1212), синів відомого своїм походом на половців у 1184 р. Ігоря Святославовича Сіверського. Романова вдова, княгиня Анна, з дітьми змушена була втікати спочатку у Володимир-Волинський, а далі - до Польщі. Польський князь Лешко Білий залишив її з Васильком у себе, а Данила відіслав до угорського короля Андрія II.

Запрошуючи Ігоревичів, галицькі бояри сподівали­ся, що ті будуть слухняними виконавцями їхньої волі. Та, як виявилося, брати не збиралися коритися боярській неволі і, щоб покінчити з нею, стратили біля 500 представників аристократичних родів Галичини. Це тільки розлютило бояр. Вони, вдаючи, що прагнуть мати княем законного спадкоємця з династії Романовичів, заручилися підтримкою угорців і за їх допомогою захо­пи й повісили Ігоревичів. Коли ж постало питання про владу в краї, то стало зрозуміло, що бояри хочуть правити самі, прикриваючись іменем неповнолітнього сина Романовича. З цією метою вони прогнали княгиню Анну, позбавивши її регентства над сином. За нею покинув Галич і Данило. Тоді бояри пішли на безпрецедентне порушення середньовічного права - проголосили князем провідника боярства Володислава Кормильчича (1213 — 1214). Це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів.

         Керуючись вузькостановими інтересами, боярська ієрархія своїми зухвалими діями фактично спровокувала втручання Угорщини й Польщі у справи Західної Русі. В результаті у 1214 р. польський князь Лешко Білий і угорський король Андрій II уклали договір про розподіл галицько-волинської спадщини. Короля Галичини було проголошено п'ятирічного угорського королевича Коломана (1214-1219), який мав одружитися з дворічною дочкою Лешка Соломією. Галичину знову окупувало угорське військо. Лешко отримував Перемишль, Берестейську землю і частину Холмщини. Романовичам залишали лише батькову вотчину - Володимир з волостю.

         У 1219 р. галичани виступили проти угорців і  запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного (1219-1227), який з допомогою повсталих міщан вигнав загарбників з Галича. Проте незабаром він став, за словами М.Грушевського, «безрадним знаряддям» у руках боярської знаті, яка намагалася не допустити посилення князівської влади. Під її впливом Мстислав воював проти свого зятя — волинського князя Данила Романовича, а в 1227 р. одруживши одну зі своїх доньок з молодшим угорським королевичем Андрієм, на користь якого відрікся від галицького престолу.

           Тим часом Романовичі «збирали докупи» землі, які становили спадщину їхнього батька. Насамперед вони утвердилися на Волині, де користувалися прихильністю як у знаті, так і у простого люду. А далі, зосередивши у своїх руках економічну і воєнну міць волинського краю та реформувавши військо, зокрема організувавши піші полки з міщан і селян, почали наступ на Галицьку землю. Двічі брати Романовичі здобували Галич (1230, 1233), але лише за третім разом у 1238 р., спираючись на підтримку міщан і духовенства, зуміли там закріпитися, розбивши угорців та їх союзників - місцевих бояр. Залишивши за собою Галичину, Данило віддав Волинь молодшому братові Василькові. Хоча, незважаючи на такий поділ, обидва князівства продов­жували існувати як єдиний організм під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238 - 1264).

Данило Галицький

         Відновивши внутрішню єдність своїх земель, Галицько-Волинська держава набуває сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських рицарів Добжинського ордену під Дорогочином, які захопили це західноволинське місто, і припи­ни їхнє подальше просування на українські терени. У 1239 р. він заволодів Києвом, прогнавши смоленського князя Ростислава та посадивши там свого намісника Дмитра. Під його владою опинилися практично всі українські  правобережні землі. Здавалося, відроджен­ня колишньої державної могутності лише справа часу. Та на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько - волинського князя стала монголо - татарська навала, яка стрімко насувалася на Русь.

... Читати далі »
Категорія: Історія української державності та культури | Переглядів: 179 | Додав: lybchenko85 | Дата: 19 Сер 2023 | Коментарі (0)

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024
uCoz