Понеділок, 22 Лип 2024, 17:12
Сайт викладача гуманітарних дисциплін
 Любченка Андрія Андрійовича
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Історія української державності та культури [17]
Захист України [43]
Культурологія [20]
Історія України [10]
Теми рефератів з Культурології [1]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

4. Цифрові права та цифрова грамотність.  У широкому сенсі цифрові права — це набір прав кожної людини на доступ до цифрових медіа та на використання комп’ютерів, мобільного зв’язку та інтернету для передачі інформації.

Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію, згідно з якою всі права людини з режиму офлайн однаковою мірою повинні застосовуватись і онлайн. Однак, коли у 1948 році було схвалено Загальну декларацію прав людини — перший глобальний документ, що визначив перелік фундаментальних прав і свобод людини, про такий розвиток цифрового світу не писали навіть у науково-фантастичних романах.

Дані моніторингу порушення цифрових прав в Україні, що проводився ГО «Платформа прав людини» за підтримки Counterpart International, свідчать про наявність таких порушень цифрових прав українців:

1) Одним із способів обмеження цифрових прав людини є нав’язування їй непотрібних цифрових послуг, наприклад спаму.

2) Заблокування веб-сайтів в Україні, до яких немає доступу у користувачів Інтернету.

3) Поширення користувачами соціальної мережі «Фейсбук» світлин бюлетеня із результатами голосування.

4) Збір та поширення конфіденційної інформації про абонентів оператором мобільного зв’язку, зокрема, про регулярність його візитів до лікаря, його спосіб життя, звички, рівень доходів тощо.

5) Надання надмірного і непропорційного доступу до інформації про споживача послуг з доступу до Інтернету на підставі рішення суду.

Рада з прав людини ООН в своїй Резолюції 2016 року публічно засудила країни, які навмисно обмежують доступ до інтернет мережі для своїх громадян. Резолюція відображає також чітку позицію організації — «люди повинні бути однаково захищені в офлайні та онлайні», включно з тими рішеннями, де особливий акцент зроблено на свободу слова. Це право згадано в таких міжнародних документах, як «Загальна декларація прав людини» та «Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод».

У березні 2021 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку цифрових компетентностей до 2025 року, що є підтвердженням важливості цифрової грамотності.

У сучасному світі інформаційні технології розвиваються стрімко. У кожного є комп’ютер, планшет чи мобільний телефон, тому уявити своє життя без ґаджетів просто неможливо. Завдяки ним можна навчатися, спілкуватися, робити покупки, грати в ігри, читати книги, слухати музику, дивитися відео, обробляти фото тощо.

Але, на жаль, не кожен може ефективно та безпечно використовувати сучасні цифрові технології в роботі, навчанні, професійному чи особистісному розвитку. Вміння шукати, аналізувати та споживати інформацію безпечно для свого здоров’я, опановувати ризики цифрового середовища та досягати успіху в ньому у наш час – це необхідність.

Цифровізація країни несе позитивні зміни в усіх сферах життя — від освіти та медицини до науки та бізнесу. При цьому є одна фундаментальна річ, без якої успішно цифровізувати країну неможливо. Це цифрова грамотність населення. Просто користуватися смартфоном чи ноутбуком і мати доступ до інтернету — ще не означає володіти цифровою грамотністю. Здатність ефективно та безпечно використовувати сучасні цифрові технології в роботі та навчанні, в професійному та особистісному розвитку — ось що таке цифрова грамотність.

Безпека онлайн-спілкування Онлайн-спілкування — те, до чого ми звикли, те, що об’єднує людей зі схожими інтересами з різних міст та країн, а в час війни — це можливість підтримувати соціальні зв’язки з близькими, а також будувати нові стосунки з однолітками.

Програми обміну миттєвими повідомленнями дозволяють спілкуватися в режимі реального часу, але різниця полягає в тому, що ви маєте вибрати особу, з якою бажаєте спілкуватися. Програма показує, хто з ваших друзів також знаходиться в онлайні, і ви можете запросити одного або декілька друзів для приватного спілкування. Ви також можете обмінюватися файлами (світлинами, аудіо- та відеокліпами), разом грати в ігри, робити голосові або відеоголосові дзвінки.

Технологія обміну миттєвими повідомленнями несе ті самі ризики, що й електронна пошта та чат. Користувач може відкрити вкладений файл або посилання, що містить віруси, шпигунську програму або матеріал, який вам не підходить. Якщо ви знаєте особу у «реальному житті», тоді спілкування з нею є більш безпечним. Спілкування за допомогою обміну миттєвими повідомленнями завжди приватне, і ви можете контролювати з Ким розмовляєте та скільки часу хочете присвятити розмові.

Ви можете зробити спілкування більш безпечним, скоригувавши настройки програми обміну миттєвими повідомленнями.

Вибір людей для спілкування. Найбезпечнішим є спілкування з людьми, яких ви вже знаєте в реальному житті. Потенційно відправити повідомлення вам може будь-хто. Програми обміну миттєвими повідомленнями мають список контактів, у який можна додавати імена людей, з якими ... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 822 | Додав: lybchenko85 | Дата: 08 Сер 2023 | Коментарі (0)

                    План заняття:

1. Стратегія та тактика інформаційної війни.

2. Кібербезпека.

3. Правила поводження в умовах інформаційної блокади.  

4. Цифрові права та цифрова грамотність.

5. Онлайн безпека у громадських місцях.

 

1. Стратегія та тактика інформаційної війни. Інформаційна війна — це викладення інформації у спосіб, який формує у суспільстві чи групі людей потрібну точку зору, громадську думку, хід взаємодоповнюючих логічних думок, вичерпну систему поглядів щодо окремих питань на користь організатора інформаційної пропаганди. Як наслідок, відбувається усвідомлення окремих фактів чи подій у потрібному для маніпулятора світлі, формування потрібного світогляду чи життєвої позиції стосовно питань, у яких раніше були протиріччя чи нерозуміння.

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Інформаційна війна передбачає вирішення наступних завдань:

1) створення в країні противника атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культурної спадщини;

2) маніпулювання суспільною свідомістю і політичною орієнтацією груп населення держави з метою створення політичної напруги і хаосу;

3) дестабілізація політичних відношень між партіями, об’єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

4) зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, ініціація помилкових управлінських рішень;

5) дезінформування населення про роботу державних органів, підрив їх авторитета, дискредитація органів управління;

6) провокування соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень;

7) ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;

8) ускладнення прийняття органами управління важливих рішень;

9) підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами.

Інформаційна війна, як найвищий ступінь інформаційного протиборства, спрямована на розв’язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї).

Основні методи інформаційної війни — блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника. Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти і вчені виокремлюють сім складників інформаційних воєн:

1. Стратегія й тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна).

2. Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп’ютерна війна.

6. ІВ у економічній сфері.

7. Інформаційний тероризм.

... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 190 | Додав: lybchenko85 | Дата: 08 Сер 2023 | Коментарі (0)

        

Тема 3. Підготовка до Національного спротиву в Україні

Національний спротив в Україні — визначається Законом України «Про основи національного спротиву».

Правову основу національного спротиву становлять Конституція України, Закони України «Про оборону України» (1991), «Про основи національного спротиву» (2021) тощо, «Стратегія воєнної безпеки України» (2021), міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, інші нормативно-правові акти.

Закон України «Про основи національного спротиву» належав до пакету законів, покликаних максимально швидко підвищити обороноздатність держави. Ініціатором законопроекту був Президент України В. Зеленський, який вніс його на розгляд парламенту як невідкладний. Документ розроблено і схвалено в умовах наростання загрози переходу російсько-української війни в гостру фазу і повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Під час розробки документа враховано досвід країн — членів НАТО, зокрема Литви, Естонії та Польщі, сучасний світовий досвід.

Закон визначає національний спротив як «комплекс заходів, які організовуються та здійснюються з метою сприяння обороні України шляхом максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсіч агресії та завдання противнику неприйнятних втрат, з огляду на які він буде змушений припинити збройну агресію проти України» (ст. 1).

Захист України ― всенародна справа, його здійснюють як на підконтрольній, так і на тимчасово окупованій територіях держави.

У документі схарактеризовано:

Складниками (у законі — «складовими») національного спротиву є:

  • територіальна оборона,
  • рух опору,
  • підготовка громадян України до національного спротиву (ст. 3 ЗУ «Про основи національного спротиву»).

Територіальну оборону ведуть на всій території України поза межами бойових дій. Сили територіальної оборони визначено як окремий (п’ятий) рід сил ЗСУ (після Сухопутних, Повітряних, Військово-Морських та Сил спеціальних операцій). Територіальна оборона заснована на тісній взаємодії військових підрозділів (військові бригади в кожній області та батальйони в кожному районі) і добровольчих формувань територіальних громад.

Рух опору, який розгортають на тимчасово окупованих територіях або території України, захопленої противником під час збройної агресії проти України, — система воєнних, інформаційних і спеціальних заходів, організацію, планування, підготовку й підтримку яких здійснюють з метою відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності під час відсічі збройної агресії проти України. Завдання руху опору — перешкоджати діям військ агресора, брати участь у проведенні розвідувальних, інформаційно-психологічних та інших спеціальних операцій. Учасниками, крім громадян України, можуть бути іноземці та особи без громадянства.

Підготовка громадян України до національного спротиву (загальновійськова підготовка громадян) — сукупність заходів із метою формування патріотичної свідомості та стійкої мотивації громадян, набуття ними знань і практичних умінь, необхідних для захисту України. Серед завдань такої підготовки: а) сприяння набуттю громадянами України готовності та здатності виконувати конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; б) військово-патріотичне виховання громадян України; в) підготовка населення до умов життєдіяльності в районах ведення (воєнних) бойових дій.

Загальне керівництво національним спротивом здійснює Президент України як Верховний головнокомандувач Збройних сил України через ... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 205 | Додав: lybchenko85 | Дата: 08 Сер 2023 | Коментарі (0)

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024
uCoz