Тема № 9. Створення Запорізької Січі – зародка української національної державності.(2 заняття)

6. Козацько-селянський рух в Україні наприкінці XVI—в 20—30-х рр. XVII ст.

Соціально-економічний і політичний стан України наприкінці XVI - в 20-30-х рр. XVII ст.

Наприкінці XVI ст. минув термін дії 20-30-річних приві­леїв звільнення від феодальних повинностей, якими польська шляхта залучала у свої маєтки на території Подніпров'я селян із Волині, Галичини, Північної Київщини. З цього часу тут, як і на іншій частині України, повсюдно вводилася панщина, різко збільшувалися податки на селян і міщан. Крім цього, польська шляхта продовжувала наступ на землі, освоєні козаками.

Наступ кріпосництва і католицької церкви, всевладдя і сваволя магнатів стали причиною зростання невдоволення і масових виступів селян, міщан, козаків, дрібної шляхти. Населення Середньої Наддніпрянщини і Ліво­бережжя в масі своїй оголошувало себе козаками («покозачилося»), тобто явочним порядком виходило з підданства магнатам і місцевій адміністрації. У 1616 р. польська влада нараховувала тут близько 40 тис. покозачених або «неслух­няних», котрі відмовлялися виконувати феодальні повинності, не визнавали владу Речі Посполитої і обирали своїх отаманів, засновували козацьке судочинство. Основною організуючою силою повстань, що прокотилися в цей період, були козаки, а головними їх учасниками — селяни. Для усіх цих виступів були характерні стихійність, локальність, відсутність далеко­сяжних цілей.

У польської держави не вистачало сил не тільки на ліквіда­цію козацтва, але навіть на ефективний контроль над його діяльністю. Крім того, польська держава, котра не мала достатніх коштів на утримання найманої армії, не могла обійтися без козацтва, що захищало її кордони від постійних татарських набігів. Тому, жорстоко борючись із масовим переходом селянства в козаки, обмежуючи чисельність реєстру шляхта змушена була змиритися із самим існування козацтва.

Повстання під керівництвом К. Косинського.

       Перше велике селянсько-козацьке повстання, що почалося: в 1591 р. і продовжувалося до 1593 р., охопивши Поділля, Волинь і Київщину. Очолив його Криштоф Косинський - дрібний шляхтич, гетьман реєстрових козаків. За бойові заслуги він одержав від сенату володіння на ріці Рось, але білоцерківський староста Януш Острозький - син київського воєводи - забрав це володіння собі. Розгніваний цим К. Косинський зібрав загін реєстрових та низових козаків і рушив на Білу Церкву. У Білій Церкві незадовго перед тим відбулося велике повстання міщан (у 1589 р. король Сигізмунд III дарував цьому місту Магдебурзьке право, однак, староста не дав міщанам скористатися ним). Міщани перейшли на бік козаків, Білоцерківський замок був узятий разом з артилерією і боє­припасами, що знаходилися там. В окрузі почалися заворушення селян, які знищували шляхту і оголошували себе коза­ками. Повстання швидко поширювалося й охопило Київське, Волинське і Брацлавське воєводства. Для його придушення було оголошено посполите рушення (ополчення) місцевої шляхти. Шляхетське військо очолив київський воєвода князь Василь-Костянтин Острозький. 23 січня 1593 р. під містеч­ком П'ятка на Волині розпочався бій, який продовжувався цілий тиждень. Повсталі трималися мужньо, але сили були нерівними. У ході переговорів вони змушені були погодитися на умови шляхти: позбавити К. Косинського гетьманства;  козаки повинні були залишити волость і відійти за дніпров­ські пороги, а селяни — повернутися до своїх панів.

Після нетривалого затишку, навесні 1593 р. К. Косинський відновив боротьбу. Козаки залишили Запорожжя й узяли в облогу Черкаси. Черкаський староста Олександр Вишневецький запросив К. Косинського до себе для ведення перего­ворів і по-зрадницькому вбив його. Позбавлені керівника, повсталі були розбиті.

Повстання під керівництвом С. Наливайка (1594-1596 рр.)

Наступне селянсько-козацьке повстання почалося вже в 1594 р. Його вождем став Северин Наливайко - сотник на­двірних козаків київського воєводи князя В.К. Острозького Приводом для виступу став конфлікт між загонами «охочих» козаків, сформованих С. Наливайком з дозволу воєводи для відбиття очікуваного нападу татар з одного боку, і шляхтою, незадоволеною необхідністю утримувати ці загони за свій рахунок, з іншого. У вересні 1594 р. повсталі козаки об'єд­налися із селянами і міщанами і взяли м. Брацлав. У лис­топаді їм здалася найбільша на Поділля фортеця Бар. Одночасно С. Наливайко продовжував боротьбу з татарами і турками. Йому на допомогу прийшов загін запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою. Восени вони почали спільний похід на Молдавію (васала Туреччини), після повернення з якого навесні 1595 р. загони С. Наливайка і Г.Лободи розділилися. Перший пройшов через Східну Галичину, Поділля, Волинь у Білорусію, другий діяв на Поділлі і Київ­щині. Козацький загін, очолюваний М. Шаулою, діяв у Біло­русії. Козаки громили маєтки шляхти, багатих міщан, уніатів. На їхню підтримку виступило місцеве населення. Антифео­дальний рух поширився і на польські землі.

Восени 1595 р., завершивши молдавський похід, польський уряд кинув усі сили на придушення повстання. Командую­чий польською армією гетьман С. Жолкевський збирався розбити повсталих вроздріб. Однак, здійснити цей план не уда­лося. Загін С. Наливайка, проти якого виступив польський гетьман, ухилився від бою і, зробивши найтяжчий перехід через Дике Поле, з'єднався з козаками Г. Лободи і М. Шаули. У березні 1596 р. об'єднані сили повсталих двічі вступали в бій з коронним військом під Білою Церквою, але, зазнавши значних утрат, змушені були відступити.

В урочищі Солониця під Лубнами в 100 верстах від росій­ського кордону вони були зупинені польською кіннотою і спору­дили укріплений табір. Майже два тижні по кілька разів на день поляки штурмували обложений табір, але взяти його не змогли. Однак, у таборі обложених не було води, продовольства, боєприпасів, почалися хвороби. Серед обложе­них загострилися протиріччя. Група старшин на чолі з Григо­рієм Лободою почала таємні переговори із С. Жолкевським. Козаки обвинуватили Лободу у зраді, і він був страчений. Однак, через кілька днів реєстровці - прихильники компро­місу з владою схопили поранених С. Наливайка і М Шаулу і видали їх шляхті, сподіваючись на милість переможців. Поляки відразу напали на реєстровців, після чого ввір­валися у відкритий табір і знищили майже десять тисяч повстанців-селян, що залишилися в ньому. Близько тисячі козаків удалося прорватися на Запорожжя.

С. Наливайко після 10 місяців катувань стратили у Варшаві. Сейм оголосив про ліквідацію реєстрового війська і конфіскацію майна козаків. Однак, Польща мала гостру потребу в захисті з боку козацького війська, і вже в 1601 р. той же сейм змушений був скасувати власні рішення, які ста­вили козацтво поза законом.

Повстання 1625 р. під керівництвом М. Жмайла

Повстання 1625 р. під керівництвом Марка Жмайла було викликане боротьбою козацтва за відновлення своїх прав. За допомогу в Хотинській війні, де 40-тисячна козацька армія врятувала польське військо від поразки, польський уряд обі­цяв козакам права реєстровців. Після повернення в Україну більшість козаків осіли на Київщині і відмовлялися викону­вати феодальні повинності, не визнавали владу панів і коро­лівських старост. Улітку 1625 р. польський уряд направив сюди каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін запорожців на чолі з Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом. Південніше м. Крилова запорожці влашту­вали укріплений табір, у якому витримали жорстокий бій з королівськими військами. Однак, урядові сили продовжу­вали відтискати їх на південний схід.

19 вересня біля озера Курукового відбувся бій, у якому обидві сторони зазнали серйозних утрат. Козацька старшина стала схилятися до ком­промісу з поляками, передавши гетьманську владу прихиль­никові угоди зі шляхтою Михайлові Дорошенку. За підсумками переговорів було підписано Куруківську угоду, за якою всі учасники повстання були амністовані, реєстр збільшувався до 6 тисяч. Ті близько 40 тис повстанців., що не ввійшли до нього, повинні були повернутися до своїх панів. Реєстров­цям була визначена щорічна плата в 60 тис. злотих і виділені королівські землі. Крім того, тисяча реєстровців повинна була постійно знаходишся на Січі, щоб не допус­кати сюди кріпаків, які тікали від своїх панів. У свою чергу, козаки прийняли на себе зобов'язання не втручатися в релі­гійні справи, припинити морські походи і не вступати в зноси­ни з іноземними державами.

Повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила)

Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими (незаконними) козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих. У цей період на Січі організаційно оформляється нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федо­ровича (Трясила).

Гетьман реєстровців Г. Чорний спробував узяти під контроль і частково розігнав багатотисячне низове козацтво, що викли­кало опір козаків і привело до чергового соціального вибуху. У березні 1530 р. загін січовиків захопив у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запоріжжя. Тут на козацькій раді він був засуджений і страчений.

Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, в яких закликали вступати в його загони, «добувати козацькі вільності» і «захищати православну віру». Повстання швидко розповсюджувалося. Біля Корсуня до запорожців приєдналися міщани і більшість реєстровців, які охороняли місто. Разом вони розгромили польські загони. Для об'єднання розрізнених повстанських загонів перед лицем польського війка коронного гетьмана С. Конєцпольського, Трясило перейшов на Лівобережжя. Результат повстання вирішився у тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 15ЗО р. Козаки, що мали кількісну перевагу, виявили уміння хоробрість. В одному з боїв, прорвавшись усередину польського війська, вони цілком знищили т.зв. «золоту роту» - особисту роту коронного гетьмана, що складалася з 150 шляхтичів з більш знатних родів. Правильно оцінивши ситуацію, Конєцпольський запропонував козацькій старшині припинити війну на умовах Куруківської угоди. Старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками та старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тисяч, вони одержували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками. З великим загоном повстанців він підійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон.

          Іван Сулима. Зруйнування Кодака

       У 1635 р. поляки посилили ізоляцію Січі, яку вважали оплотом козацької крамоли і православної схизми. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називався Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Сторожову службу тут повинні були нести 200 іно­земних драгунів. Але виконати поставлене перед ними завдан­ня - не допускати ніяких зносин українського населення із Запорожжям не удалося. Уже через місяць після завершення будівництва фортеці вона була зруйнована загоном січови­ків, яких очолював їхній гетьман Іван Сулима.

Іван Судима був вихідцем із родини дрібного українського шляхтича з Чернігівщини. Він ще юнаком потрапив на Запорожжя, брав участь у багатьох морських походах козаків, неодноразово бував на Дону.

Тритисячний загін запорожців на чолі з І. Судимою уночі штурмував Кодацьку фортецю, ввірвавшись у неї по пристав­них драбинах і знищивши весь її гарнізон. Акція викликала бурю обурення в Польщі. Після повернення на Запорожжя І. Судима та його сподвижники обманом були схоплені реєст­ровцями і видані полякам.

Усі вони, незважаючи на заступництво короля і коронного канцлера, за вироком сейму були страчені у Варшаві. Помилу­ваний був лише один з них - Павло Бут (Павлюк), який очолив наступне селянсько-козацьке повстання в Україні.

Козацьке повстання 1637—1639 рр.

Деякий час після польського полону Павлюк був чигирин­ським полковником, потім із групою прихильників пішов на Січ. У травні 1637 р. запорожці під його поводом захопили артилерію реєстровців. У липні козацька рада обрала Павлюка гетьманом. Перед виходом у похід він звернувся до народу з універсалами, закликаючи вступати до його вій­ська, знищувати реєстрову старшину як зрадників, погро­жуючи шляхті за переслідування козаків. Його підтримало вся Середня Наддніпрянщина і Лівобережжя, але загони повсталих діяли розрізнено. Під Черкасами відбулися два вирішальні бої з поляками, у ході яких основні сили повстан­ців були розбиті. Старшина видала переможцям Павлюка та інших керівників. Вони були відвезені у Варшаву і страчені. Однак, цілком придушити повстанця не удалося. Деяким при­хильникам Павлюка - К. Скидану і Д. Гуні удалося відій­ти на Січ, щоб, зібравшись із силами, продовжити боротьбу.

У лютому 1638 р. сейм схвалив «Ординацію Війська Запоро­зького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої», котра «на вічні часи» ліквідувала права козаків на самовря­дування - вибори старшини і судочинство. Реєстр обмежувався 6 тисячами — інші повинні були повернутися під владу шляхти. Замість гетьмана (старшого реєстру) з числа польської шляхти призначався комісар. З цього ж стану призначалися осавули і полковники. Козакам дозволялося жити тільки в прикор­донних містах. Полки по черзі повинні були ходити на Січ, розганяти запорожців і охороняти кордони від татар. Вирішено було відновити фортецю Кодак, яка повинна була стати бар'є­ром між Низом і волостю. Селянам категорично заборонялося вступати в контакти з козацтвом, козакувати і навіть називати себе козаками.

Тим часом, Запорозька Січ продовжувала існувати, і туди як і раніше стікалися втікачі; готувалася чергова сутичка з поляками. У березні 1638 р. обраний гетьманом Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня повели запорожців на волость. У першому бою під Голтвою (Полтавщина) вони розгромили передові загони коронного війська. Після цього повсталі взяли в облогу Лубни, але після значних утрат змушені були відійти від міста. У битві під Жовником вони були розбиті. Вважаючи подальшу боротьбу недоцільною, Я. Острянин з декількома сотнями козаків пере-йшов російський кордон.

Ті, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню, відійшли на кілька кілометрів південніше й у районі впадання в Сулу ріки Старець розбили табір. Майже два місяці шляхта під командуванням гетьмана М. Потоцького осаджувала повстанців. Брак продовольства і боєприпасів підштовхнули козацьку старшину до зради: вона визнала «Ординацію» і зобов'язалася відправити утеклих селян у панські маєтки. Д. Гуня з загоном козаків прорвався через польське оточення і пішов на Дон. Позбавлене керівництва повстання було придушене.

        Тривала боротьба підірвала сили козацтва. Магнати розв'язали проти козаків і покозачених селян Подніпров'я найжорстокий терор. Почалася масова міграція українців на Слобожанщину. Восени 1635 р. у Києві поляки скликали загальновійськову раду реєстрових козаків, на якій оголосили „Ординацію» і змусили козацтво прийняти її умови.

Десятирічний період після придушення повстання під проводом Я.Острянина і Д. Гуні(з 1639 по 1647 рр.) польська історіографія назвала «періодом золотого спокою» або «десятиліттям гробової тиші».

 Значення казацько-селянських повстань у розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу

       Повстання 20—30-х рр. XVII ст. виділили козацтво як керівну силу в боротьбі з польсько-католицькою експансією на українські землі. Боротьба козацтва за свої права одержала підтримку всіх верств українського населення, оскільки  більшість українців жадали отримати козацькі привілеї (це проявилося в такому явищі як масове «покозачення» селян і міщан). У ході повстань козацтво перетворилося на великий організований стан, що дозволило його вождям вже  в ході повстань 30-х рр. проголосити метою своєї боротьби визволення всієї України від панського і католицького гніту. Ця мета в той час ще не одержала достатнього визнання в народі, що й обумовило стихійність і локальність окремих виступів, не давши вождям повстань зосередити під своїм керівництвом значні сили. Крім того, козацтво завжди складало лише ядро повсталих. Основна ж їх маса складалася з малоозброєних, ненавчених військовій справі селян, які до того ж пересувалися разом із родинами, що позбавляло повстанців маневреності і змушувало їх обмежуватися оборон­ною тактикою. При зустрічі з польським військом повстанці закривалися в укріпленому таборі, здатному витримати тривалу облогу, але ефективно атакувати ворога могли лише козацькі підрозділи.

Однак, бойовий досвід, отриманий у ході повстань селян­ством і міщанами, а також посилення феодального гніту і репре­сій після придушення казацько-селянських виступів підготу­вали новий етап визвольної боротьби українського народу, який почався через 10 років «золотого спокою» під керівни­цтвом Богдана Хмельницького.

Запитання для закріплення

1. Назвіть причини виникнення  українського козацтва.
2. Що означає слово „козак”?
3. Де і коли виникли перші січі?
4. Що ви знаєте про Д.Вишневецького?
5. Яке військо у козаків було найдієздатнішим?
6. Чому на Запоріжжі великого значення надавали бойовій підготовці козаків?
7. Які були причини повстань в кінці ХVІ ст.?
8. Визначте причини поразок козацьких повстань 1591-1596 рр.?