Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Березень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Вівторок, 02.03.2021, 06:53
Сайт викладача Любченка Андрія Андрійовича Гість | RSS
Суспільно-правові дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Архів матеріалів

       Доброго дня! Сьогодні у вас самостійна робота, в якій вам потрібно охарактеризувати озброєння та бойову техніку військової частини, в якій ви в майбутньому хотіли б проходити військову службу. Можете користуватись інформацією з різних джерел. Виконуйте за таким зразком як в презинтації, або іншим за вашим баченням розкриття даного завдання.

 

 

Категорія: Захист України | Переглядів: 105 | Додав: lybchenko85 | Дата: 31.01.2021 | Коментарі (0)

  1. У чому полягають особливості античної культури?
  2. Розкрийте роль і місце античності у світовій культурі.
  3. Яке значення міфології для розвитку античної культури?
  4. Назвіть головні риси й особливості давньогрецької культури.
  5. Роз’ясніть суть гомерівського питання.
  6. У чому полягає роль і значення давньогрецького полісу для розвитку культури?
  7. Назвіть етапи розвитку культури Стародавньої Греції.
  8. Які відмінності між давньогрецькою та давньоримською культурами?
  9. Дайте характеристику періодам розвитку давньогрецької культури.
  10. Розкрийте роль і значення еллінізму як завершального етапу розвитку давньогрецької культури.
  11. Дайте загальну характеристику культури Стародавнього Риму.
  12. Яка роль давньогрецької культури в житті римського суспільства?
Категорія: Культурологія | Переглядів: 106 | Додав: lybchenko85 | Дата: 24.01.2021 | Коментарі (0)

Останнім етапом у розвитку античної культури стала цивілізація Стародавнього Риму. Древній Рим, як жодна інша держава, уплинув на хід загальнолюдської історії завдяки, по-перше, створенню "всесвітньої", а точніше — пансередземноморської імперії, що акумулювала кращі досягнення древніх культур Європи й Близького Сходу, і, по-друге, ката­строфі цього культурно-політичного конгломерату, на уламках якого ви­никли й візантійсько-слов'янські культури, й середньовічна західноєв­ропейська цивілізація, що зуміла завдяки успадкованим різними шляха­ми й у різний час античним культурним традиціям затвердитися в поло­женні лідера сучасного цивілізованого світу й визначити шляхи форму­вання загальнолюдської культури й цивільного суспільства в ХІХ-ХХ ст. Блискуча, яскрава, інтелектуально бездоганна грецька культура мало була пристосована для завдань глобальної перебудови суспільного бут­тя, як це мало місце в період найвищої експансії Рима з його невтрим­ним прагненням до зовнішніх завоювань і надмірно політизованою куль­турою, що стала найбільш функціональним, раціоналістичним і стійким в умовах постійного розширення сфер впливу типом античної цивілізації, довговічність якої проявилася ще й у тому, що традиції римської культу­ри на багато сторіч пережили її політичне тіло.

Завдяки ранній консолідації декількох незначних і культурно відста­лих сільських громад у громаду цивільну й небаченої фанатичної орієн­тації на політичну експансію Рим за кілька століть перетворився з ма­ленького містечка на березі Тибру в центральній Італії, що цілком конт­ролювалася етрусками, у наймогутнішу й величезну імперію, що охоп­лювала майже всю Британію, усю континентальну Європу на захід від Рейну й південь від Дунаю, велику частину Азії на захід від Євфрату, Північну Африку й острови Середземномор'я. У період пізньої Респуб­ліки й перших століть Імперії Рим безроздільно володарював над ба­сейном Середземномор'я, підкоривши своїй владі практично весь ан­тичний культурний хронотоп. Вищим досягненням римлян і їх внеском в античну й сучасну культуру стали не невитончені мистецтва, а юрисп­руденція, адміністративне й державне управління, міське планування. Велич культури Рима складалася в створених ними й доведених до досконалості в умовах античного часу військово-політичних і соціаль­но-економічних механізмів і установ.

    Римське суспільство вже в період Республіки було майже цілком мілітаризованим і не уявляло собі життя без війни, але поряд з цим вело дуже гнучку й структуровану політику стосовно об'єктів своїх войовничих стремлінь, інкорпоруючи скорені народи у власне культурне середовище й соціально-політичну систему; союзники й васали Рима, що прийняли його традиції, врешті-решт ставали римськими громадянами, що античний час означало бути громадянами світу, а це привело практич­но до денаціоналізації влади (у період принципату сенатські місця й навіть імператорський трон нерідко займали вихідці із самих різних областей Середземномор'я), інтернаціоналізації населення Римської імперії, гло­балізації культурного й громадського життя і введення єдиного життє­вого стандарту, що для багатьох означало входження в коло найбільш розвинутої цивілізації стародавності й мало епохальні наслідки. Римсь­ке право, що представляло собою дуже складну, але глибоко продума­ну систему прецедентів і коментарів, було на початку VI в. кодифікова­не візантійським імператором Юстиніаном і стало основою сучасного західноєвропейського й міжнародного права. Римські дороги, що зігра­ли величезну роль у розвитку систем комунікацій, збереглися донині й сьогодні дивують своєю добротністю, а в античному світі вони просто не мали собі рівних. Римські міста демонстрували безпрецедентний рівень комфорту й гігієни з їхніми системами водопроводів, очисних споруджень, дамб і акведуків (у І ст. до н.е. система водопостачання в Римі забезпечувала на кожного жителя до 600-900 л води на день, а Нью-Йорк у середині ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 106 | Додав: lybchenko85 | Дата: 24.01.2021 | Коментарі (0)

    Словосполучення «стародавня Греція» у багатьох асоціюється з високою античною культурою, мудрими афінськими філософами, відважними спартанськими воїнами та величними храмами. Насправді ж стародавня Греція, це не одна, а відразу кілька цивілізацій, які розвивалися і трансформувалися протягом століть. Серед них можна виділити:

  • Мінойську цивілізацію, яка існувала в ранній період розвитку древньої Греції, з нею пов’язана, наприклад, знаменита легенда про Тесея і Мінотавра, що має ймовірно під собою якусь реальну історичну основу.
  • Ахейську цивілізацію, саме про цей період пише Гомер у своїх епічних поемах «Іліада» і «Одіссея».
  • Еллінську цивілізацію, власне період найвищого розквіту давньогрецької цивілізації.

       Також і саму територію стародавньої Греції прийнято умовно поділяти на три частини: Північну, Середню і Південну. У Південній Греції перебувала войовнича і сувора Спарта, серце античної Греції – Афіни, розташовувалися в Середній Греції, на Півночі ж знаходилась Фессалія та Македонія. (Остання, втім, не вважалася «тру грецькою», македонці були швидше напівгреками-напівварварами, ось правда в історії самої древньої Греції їм була призначена значна роль, але про це дивіться далі).

Карта стародавньої Греції.

Грецькі медичні праці

        Першим документально зафіксованим свідченням про грецьку медичну практику можна вважати сцену з Іліади Гомера, де описується лікування поранених солдатів у Троянській війні. Наприклад, Гомер барвисто описує, як Патрокл очищає рану Евріпілусу теплою водою. Медичні питання і лікарі також часто згадуються в інших видах грецької літератури, часом навіть в комедійних п’єсах. Але найбільш докладні медичні праці ми знаходимо в 60 трактатах, які часто приписують Гіппократу (V–IV століття до н.е.), його вважають «батьком медицини» в її класичному розумінні.

Гіппократ.

Праці Гіппократа стосуються всіляких медичних тем, але можуть бути згруповані за основними категоріями: діагностика, біологія та анатомія, лікування і загальні рекомендації для лікарів.

... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 100 | Додав: lybchenko85 | Дата: 24.01.2021 | Коментарі (0)

 

  1. Які основні фактори виникнення цивілізацій Стародавнього Сходу?
  2. Періодизація культури Стародавнього Єгипту .
  3. Назвіть основні пам'ятки культур Стародавніх Єгипту й Месопо­тамії.
  4. Чим характеризується період формування ранніх цивілізацій Стародавнього Сходу?
  5. Дайте коротку характеристику пам’яток писемності і літератури Стародавнього Єгипту.
  6. Яким був релігійно-міфологічний світогляд основних цивілізацій Месопотамії?
  7. Якими досягненнями збагатила світову культуру шумерсько-вавилонська цивілізація?
  8. Якими досягненнями збагатила світову культуру старокитайська та староіндійська цивілізації?
  9. Якими були основні культурні особливості давньоіндійської цивілізації?
  10. Як співвідносяться культура і цивілізація?
Категорія: Культурологія | Переглядів: 76 | Додав: lybchenko85 | Дата: 24.01.2021 | Коментарі (0)

 Культура Стародавньої Індії та Китаю.

План заняття:

1. Культура Стародавньої Індії.

2. Культура Стародавнього Китаю.

1. Одне з унікальних явищ у світовій культурі – культура Індії. Це – одна з найстародавніших культур. Специфіка індійської культури почала складатися ще в IV тис. до н.е., а перша цивілізація на території Стародавньої Індії з’явилась в III тис. до н.е. Тоді ж були засновані перші міста – столиці цієї цивілізації, яка в своєму розвитку не тільки не поступалася шумерській та єгипетській, а й у дечому навіть перевершувала їхній рівень. Ці міста називались Мохенджо-Даро і Хараппа. Їхнє населення нараховувало приблизно по 100 тисяч чоловік Ці стародавні міста контролювали великі території. Розквіт стародавньоіндійської цивілізації припадає на період від 2300-х по 1900-і роки до н.е. Ця процвітаюча цивілізація базувалась на землеробстві, ремісництві, торгівлі та мореплавстві.

Головним заняттям жителів долини річки Інд, де надовго зосередився центр економічного й культурного життя Індії, було землеробство. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо. Стародавня Індія є батьківщиною такої культури, як бавовник. У ремісничому виробництві важливу роль відігравали прядіння та ткацтво. Уже в ті часи Індія вивозила бавовняні тканини в сусідні країни – Шумер і Єгипет. Причому індійці навчились робити тканини з бавовника такої якості, що одяг з них можна було протягнути через маленьке кільце. Ці тканини були дуже дорогими і називались ситець, в честь богині ріллі Сіти.

Особливе значення для вивчення культури Стародавньої Індії мають письмові джерела, насамперед сукупність найбільш ранніх текстів – Веди (дослівно з санскриту – „священне знання»). Це стародавні пам’ятники індійської релігійної літератури Вони складалися протягом багатьох століть (кінець II – початок І тис. до н.е.).

Вед було чотири. «Рігведа (Веда гімнів). «Самаведа» (Веда пісень). «Яджурведа» (Веда для жертвоприношень»), «Атхарваведа» (Веда заклинань).

«Рігведа» складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами могли тільки люди, обізнані в духовних питаннях.

«Самаведа» складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в «Рігведі».

«Яджурведа містить інструкції по проведенню жертвоприношень.

 В «Атхарваведі» зібрані різні пісні та обряди, в основному призначені для лікування хвороб.

Веди написані на стародавньоіндійській (ведійській) мові, або на мові санскрит, що означає «досконалий», «оброблений». На основі санскриту була створена і своєрідна писемність. Алфавіт складався з 48 букв, з яких 12 – голосних. Майже всі слова на письмі в санскриті пишуться укупі, разом, розділені лише рядки. Санскрит здобув широке розповсюдження в Індії як важливий засіб спілкування між численними племенами і народностями. Володіння санскритом було ознакою освіченості та культурності.

Цінним джерелом для вивчення індійської культури першої половини І тис до н.е. служить епічна література. Основними пам’ятниками епічної літератури стали «Махабхарата» («Велика війна нащадків Бхарати») і «Рамаяна» (Сказання про подвиги Рами»). Вони також записані на санскриті в перших століттях н.е., але в своїй основі вони вже існували в IV ст. до н.е. Ось уже більше двох тисячоліть ці поеми надзвичайно популярні. Їх герої Крішна («Рамаяна») обожнені і вважаються уособленням Вішну – одного з важливих божеств сучасного індуїзму, який утвердився як панівна релігійна система країни в період пізньої давнини й у Середньовіччі. Індуїзм поділяється на дві основні течії – вішнуїзм і шіваїзм. Від вішнуїзму відділяється ще один напрямок – крішнаїзм.

Давні індійці добилися значних успіхів у розвитку наукових знань. Видатним досягненням давньоіндійської науки було створення десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які називаються арабськими, насправді були винайдені індійцями, а вже потім перейшли до арабів. Значним інтелектуальним здобутком давньо індійської цивілізації стало винайдення на початку нашої ери гри в шахи.

В епоху «Рігведи» почав складатися й такий ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 128 | Додав: lybchenko85 | Дата: 24.01.2021 | Коментарі (0)

Культура Стародавнього Єгипту та Межиріччя.

План заняття:

1.Прикметні риси культури Стародавнього Сходу.

2. Культура Стародавнього Єгипту.

3. Культура державних утворень Межиріччя.

1.Прикметні риси культури Стародавнього Сходу.

Культура Стародавнього Сходу є одним з найважливіших етапів в історії людства. Саме тут виникають найдавніші цивілізації, тобто сус­пільства, що вирізняються з первісного океану культури виникненням перших держав, соціальною диференціацією, наявністю офіційної реліг­ійно-культової традиції, містами як осередками культури й, звичайно, писемністю. За доби перших цивілізацій остаточно закріплюється виок­ремлення людського роду з тваринного світу, зароджується спеціаліза­ція сфер культурного буття, формуються такі специфічні елементи куль­тури, як література, право, мораль, мистецтво тощо.

В цілому під східними розуміються культури народів, що мають неантичні культурні корені. Тут і далі варто враховувати, що політичні, географічні й культурні рубежі часто не збігаються, й одна країна може в культурному відношенні належати Сходу, а в політичному — Заходу, держава ж, географічно розташована в Азії, в культурному відношенні може тяжіти до Європи.

У давні часи на території Близького Сходу розквітнули могутні ци­вілізації: Межиріччя, Єгипет, Індія, Китай. У соціально-політичному плані загальними відмітними рисами більшості з цих циві­лізацій були: деспотичний характер правління воднораз із жорсткою мо­нополізацією й централізацією влади , персоніфікація влади у фігурі деспота (царя, фараона), сакралізація, тобто абсолютне підпорядкування усіх форм суспільного життя релігійним нормам, повна домінація держави над людиною.

Давньосхідні держави тримались централізованістю влади, яка сходилася на постаті сакралізованого правителя, реалізовувалась через розвинений чиновницький апарат, спиралася на залежність формально вільних землеробів, ремісників.

2. Культура Стародавнього Єгипту.

Усі відзначені вище риси повною мірою притаманні культурі Старо­ ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 183 | Додав: lybchenko85 | Дата: 23.01.2021 | Коментарі (0)

План заняття:

1. Організаційно-штатна структура мотострілецького відділення.

2. Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення.

3. Дії солдата у складі відділення під час наступу.

4. Дії солдата у складі відділення в обороні

 

                   Організаційно-штатна структура мотострілецького відділення

Перше тактичне об'єднання солдатів для спільних дій називається мотострілецьким відділенням (МСВ). Його завдання - мобільно й ефективно боротися з особовим складом противника, його броньованими цілями, проводити розвідку, пересуватися з однією одиницею техніки й оберігати її.

До мотострілецького відділення як до організаційно-штатної одиниці входять:

К - командир відділення. Озброєний автоматом (АК). Накази віддає голосом або, перебуваючи у своїй бойовій машині піхоти (БМП) чи бронетранспортері (БТР), сигналами за допомогою переносної радіостанції (рації).

MB - механік-водій БМП. Озброєний автоматом. Основне завдання - утримувати у технічно справному стані бойову машину і вміло водити її за будь-яких обставин. На бойовій машині є рація, прилад для визначення зараженості місцевості, система колективного захисту від зброї масового знищення (ЗМЗ).

В - водій БТР.

НО - навідник-оператор БМП (БТР). Озброєний автоматом. Основне завдання - вести вогонь з бортового озброєння, а саме:

  • на БМП - із протитанкових керованих ракет, що здатні уражати броньовані цілі на відстані понад 8,5 км; із 30-міліметрової автоматичної гармати, що здатна знищувати не тільки наземні цілі, а й повітряні; зі спареного з гарматою кулемета 7,62 мм;
  • на БТР - із великокаліберного кулемета 14,5 мм, що здатний пробивати легкоброньовані цілі на відстані 2 км; зі спареного з ним кулемета 7,62 мм.

Км - кулеметник, озброєний ручним кулеметом (РКК). Завдання - вражати групові цілі противника.

     

Гм - гранатометник. Озброєний ручним протитанковим гранатометом (РПГ). Завдання - уражати броньовані цілі противника на відстані до 500 м. СГм - старший гранатометник.

ПГм - помічник гранатометника. Озброєний автоматом. Основне завдання - переносити гранати, допомагати гранатометникові, прикривати його від вогню противника.

Сн - снайпер. Озброєний снайперською гвинтівкою (СГ). Завдання - знищувати важливі цілі противника (офіцерів-спостерігачів, гранатометників).

Ст - стрільці. Озброєні автоматами, що мають під-ствольні протипіхотні гранатомети. Основне завдання - знищувати живу силу противника.

ССт - старший стрілець.

У кожного солдата є також одна наступальна й одна оборонна гранати, а на відділення видаються ще ручні та реактивні протитанкові гранати.

Особовий склад відділення - від 8 до 10 чоловік, воно має одну бойову машину і засоби радіозв'язку.

Похідний і бойовий порядок мотострілецького відділення

... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 111 | Додав: lybchenko85 | Дата: 23.01.2021 | Коментарі (0)

У бойових обставинах часто виникає необхідність швидко та точно визначити відстань до орієнтирів (цілей). У сучасному швидкоплинному та маневреному бою той, хто якнайшвидше і найточніше визначить відстань до противника, встановить правильно прицільний пристрій на своїй зброї, той і вийде переможцем. Вимірювання, виконані несвоєчасно або з грубими помилками, значно знижують ефективність використання зброї, приводять до поразки в бою. Тому кожен військовослужбовець повинен вміти визначати відстані на місцевості різними способами.

Точні способи вимірювання відстаней за допомогою кутомірних приладів і віддалемірів використовуються при топогеодезичній прив'язці, але ці способи вимірювань потребують багато часу.

У бою відстані на місцевості залежно від обставин і характеру бойового завдання вимірюють:

а) окомірно;

б) кроками;

в) за спідометром;

г) за кутовими розмірами предметів;

д) за лінійними розмірами предметів;

є) за часом та швидкістю руху;

є) за співвідношенням швидкості світла і звуку;

ж) на слух;

з) побудовою геометричних фігур на місцевості.и спостереженні через водяний простір, рівний луг, степ, ріллю), тим відстань видається меншою.

2 Вимірювання відстані кроками.

     

3 Визначення відстані за спідометром.

4 Визначення відстані за кутовими розмірами предметів.

... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 101 | Додав: lybchenko85 | Дата: 08.01.2021 | Коментарі (0)

https://docs.google.com/presentation/d/197_kG3hEQnFvDbQnx7mC3xZ8fHg4bksyMsZiaTELWNU/present?slide=id.p3 

 Топографія - це наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості й відображення її на папері у вигляді планів і карт. Військова топографія - розділ топографії, що визначає розробку засобів вивчення і розвідки місцевості з метою використання її в бойових умовах.

У бойових умовах солдатові доводиться діяти на різній місцевості. Він повинен сам визначати ціль і відстань для стрільби, напрямок руху, місце перебування та ін. Вивчення військової топографії сприяє розвитку таких важливих рис, як спостережливість, точність, увага, вміння аналізувати свої спостереження і робити висновки про можливий вплив місцевості на виконання бойових завдань.

Уміння кожного військовослужбовця впевнено орієнтуватися на незнайомій місцевості за картою та без неї, вдень і вночі, виконувати розрахунки за допомогою топографічних і спеціальних карт, а також аерофотознімків місцевості та сучасних засобів супутникової навігації для ведення точного вогню по цілях противника - це та основа, на яку опирається високий польовий вишкіл військ.

• Український військовий - оператор БПЛА - запускає планер для спостереження за ходом бойової операції

Військова топографія є важливою і невід'ємною складовою польового вишколу військ, тобто уміння підрозділів у бойових умовах успішно застосовувати сучасне високоточне озброєння та бойову техніку на незнайомій, складній для орієнтування місцевості за різної погоди, будь-якої пори року та часу доби.

У сучасному швидкоплинному і маневреному бою вдале використання місцевості забезпечує своєчасне та ефективне здійснення заходів із захисту особового складу та бойової техніки від новітньої високоточної зброї противника. Вміле використання місцевості значною мірою сприяє підвищенню можливостей своїх військ щодо маневру приховано та несподівано наносити удари по противнику й більш ефективно застосовувати всі види сучасного високоточного озброєння і бойової техніки.

Успіх у сучасному динамічному бою забезпечує саме високоточна зброя, ефективність застосування якої зумовлена використанням лазерних далекомірів, супутникових систем навігації, безпілотних літальних апаратів тощо. Усі військовослужбовці повинні мати відповідний рівень знань та володіти практичними навичками, які надає їм військова топографія для забезпечення успіху в різних видах бою і на будь-якій місцевості. Власне, цим і пов'язана військова топографія з тактикою, вогневою та спеціальною підготовкою й іншими навчальними дисциплінами.

Місцевість - це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціально-культурними об'єктами. З погляду військової топографії, місцевість є одним із елементів бойової ситуації. Місцевість поділяється:

• за особливостями рельєфу - на рівнинну, пагорбкувату, горбисту;

• за ступенем пересічення - на слабкопересічену, середньопересічену, дуже пересічену;

• за прохідністю - на легкопрохідну, прохідну, важко прохідну, непрохідну;

• за умовами спостереження і маскування - на відкриту, напіввідкриту, закриту;

• за природними умовами - на пустельну, степову, лісисту, лісисто-болотисту.

Рельєфом називають сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів.

Природні та виготовлені людьми об'єкти на земній поверхні - це місцеві предмети, що використовуються у військовій справі для визначення місцевості, орієнтування, цілевизначення й управління військами в бою. До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об'єкти шляхів сполучення і зв'язку.

Надзвичайно важливим для виконання бойових завдань є орієнтування на місцевості - це визначення свого місцезнаходження, положення топографічних і тактичних об'єктів на місцевості стосовно сторін горизонту, рельєфу і місцевих предметів, розміщення своїх військ і військ противника.

Уміння швидко й точно орієнтуватися на місцевості дає змогу успішно виконувати бойове завдання на невідомій місцевості, в лісі та в умовах обмеженої видимості.

Орієнтуватися на місцевості можна за допомогою топографічної карти та без неї. Орієнтуючись на місцевості без карти потрібно визначити сторони горизонту.

Залежно від характеру місцевості, часу доби та видимості сторони горизонту визначають за компасом, за допомогою програм у смартфонах, смарт-годинниках чи військових планшетах, за допомогою GPS-навігатора. Також легко навчитись орієнтуватись за сонцем і годинником, за Полярною зіркою, за ознаками місцевих предметів та іншими способами.

• Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником а) до полудня; б) після полудня

... Читати далі »
Категорія: Захист України | Переглядів: 169 | Додав: lybchenko85 | Дата: 08.01.2021 | Коментарі (0)

1 2 3 4 5 6 »

Copyright MyCorp © 2021