1.Види носіння зброї (вільне, тактичне та в момент наближення до цілі).
Чинні нормативні акти з військових питань не містять норм щодо видів носіння зброї (наприклад, автомата), зазначених у заголовку. У Стройовому статуті ЗСУ знаходимо лише три положення автомата - «на ремінь», «на груди», «за спину».
Як показує практика, статутні види носіння зброї можуть не використовуватись під час безпосередньої участі солдата у воєнних діях. У цих випадках військові пропонують інші види носіння зброї, які дозволяють швидко приготуватись до стрільби й результативно її вести. Ці види носіння автомата в бойових умовах інколи потребують застосування спеціальних (не штатних) ременів, які називають тактичними ременями. На фото містяться зображення, що ілюструють вільне, тактичне та в момент наближення до цілі носіння автомата.
Пересування одиночного бійця на полі бою.
Способи пересування солдата на полі бою заздалегідь передбачити практично неможливо. Зазвичай вони визначаються характером місцевості, діями противника і завданням, яке виконує конкретний солдат. Пересування на полі бою під час дій у пішому порядку може здійснюватися прискореним кроком або бігом (у повний зріст чи пригнувшись), перебіжками і переповзанням.
Прискорений крок або біг
Ділянки місцевості, приховані від спостереження противника і такі, що не прострілюються його вогнем, долаються прискореним кроком або бігом. Пересування прискореним кроком у повний зріст застосовується в ході атаки і наступу далеко від противника або на місцевості, де виключено спостереження противником (ліс, високий чагарник, лощина, яр, зворотні схили висот тощо). Пересування прискореним кроком пригнувшись застосовується для прихованого переміщення по місцевості з невисокими укриттями (низький чагарник, висока трава, канава тощо), по траншеях і ходах сполучення. Біг (повільний, швидкісний і в середньому темпі) може застосовуватися під час атаки противника, а також для подолання окремих ділянок місцевості. Швидкісний біг на повний зріст або пригнувшись застосовується при перебіганнях, при вибіганні з укриттів до бойових і транспортних машин.
Перебіжки
Відкриті ділянки місцевості, які обстрілюються противником, долаються перебіжками пригнувшись. Перебіжка починається з положення лежачи за командою (сигналом) командира відділення (старшого бойової групи) або самостійно. Перед початком перебіжки потрібно заздалегідь вибрати позицію (укриття), яка повинна забезпечити захист від вогню противника. Довжина кожної перебіжки в середньому повинна становити 20-40 кроків. Що більше відкрита місцевість, то швидшою і коротшою повинна бути перебіжка. Вона здійснюється стрімко, у напрямку місця зупинки, що міститься на відстані 1-2 м від обраної позиції (укриття). Перед початком перебіжки необхідно уважно оглянути місцевість та оцінити варіанти подальших дій. Досягнувши місця зупинки, потрібно з розгону лягти на землю й перекотитися (переповзти) на обрану позицію та приготуватися для ведення вогню. Зачекавши 5-10 с, потрібно в такому самому порядку перебігти до наступного місця зупинки і так доти, доки не буде досягнуто зазначеного командиром рубежу. Відділення, група або окремі солдати, що залишилися на місці, а також ті солдати, що вже висунулися після перебіжки на вказаний рубіж (зупинку), своїм вогнем підтримують тих солдатів, що перебігають. З однієї вогневої позиції вести вогонь тривалий час не можна, її треба частіше міняти. У ході ведення вогню солдат повинен уміти відшукати нову відповідну позицію (укриття) і за можливості приховано висунутися до неї.
Взвод може здійснювати перебіжки по одному або по відділеннях, а відділення - по одному, по бойових групах або одночасно всім складом.
Переповзання
Переповзання застосовуються для непомітного зближення з противником і прихованого подолання відкритих ділянок місцевості, що перебувають під наглядом або обстрілом противника.
Які перед перебіжкою, перед переповзанням необхідно намітити шлях переміщення і укриті місця для зупинки. В умовах застосування противником «мін-розтяжок» необхідно перед переповзанням застосовувати саперну «кішку» на шнурі, яка з положення лежачи викидається вперед по шляху переповзання та підтягується до себе, приводячи в дію детонатор встановлених мін. Під час застосування «кішки» в зоні ураження міни не повинні перебувати солдати свого підрозділу.
Залежно від обстановки, висоти рослинного покриву і наявності укриттів переповзання може здійснюватися по-пластунськи, напівкарачки і на боці.<
... Читати далі »
1. Призначення, бойові властивості, загальна будова і принцип дії ручних гранат.
Ручна осколкова граната ( лат. Qranatus – зернистий) –вибуховий боєприпас, призначений за допомогою ручного метання для ураження живої сили у ближньому бою (під час атаки, в окопах, сховищах, населених пунктах, лісі, горах) та бойової техніки противника осколками та вибуховою хвилею під час вибуху. Крім бойових, є також навчальні та навчально-імітаційні гранати, які застосовують у військових частинах з метою навчання. Бойові гранати фарбують в зелені кольори від світло- до темно- зеленого, а навчально-імітаційні гранати – у чорні кольори. Крім того, вони мають у нижній частині отвір. Бойовий запал не має забарвлення. В навчально-імітаційному запалі кільце чеки й нижня частина притискного важеля пофарбовані в червоні кольори. Ручні осколкові гранати комплектуються модернізованим уніфікованим запалом (УЗРГМ). Капсуль запалу вкручується в момент кидка гранати, вибух відбувається через 3,2-4,2 с після кидка. Залежно від дальності розлітання осколків гранати діляться на наступальні та оборонні.
А) Наступальні гранати: РГ-42, РГД-5, РГН.
Б) Оборонні гранти: Ф-1(а), РГО(б).
Середня дальність метання ручних осколкових гранат складає 30-50 метрів, протитанкових – 15-20 метрів. Під час вибуху утворюється велика кількість осколків, що розлітаються у різні боки. Гранати РГ-42, РГД-5 та Ф-1 безвідмовно вибухають у будь-якому середовищі: болоті. Снігу, воді тощо. Ручну гранату РГД-5 використовують під час наступу, тому що її осколки уражають живу силу противника в радіусі до 25 метрів, Ф-1 в обороні, оскільки її радіус ураження сягає до 200 метрів. Середня дальність кидка гранати РГД-5 становить 40-50 метрів, тоді як гранати Ф-1 -35-45 метрів. Маса заряджених гранат: РГД-5 – 310 грамів, Ф-1 -600 грамів.
1. Поясніть, чому при стрільбі взимку за низьких температур зменшується дальність польоту кулі.
2. На одязі пораненого біля отвору, зробленого кулею, виявлено кіптяву та зерна пороху. Що можна сказати про відстань, з якої було зроблено постріл? Відповідь обґрунтуйте.
3. Що таке «рівна мушка»? Поміркуйте, куди влучать кулі в мішень, якщо мушка буде розміщуватися посередині прорізу, а її вершина виступатиме вище країв гривки прицільної планки. Нижче країв гривки прицільної планки?
4. Користуючись таблицею 3 на с. 108, визначте бокову поправку у фігурах людини під час стрільби з автомата при перпендикулярному боковому вітрі 8 м/с по противнику, який перебуває на дальності 300 м. Як зміниться поправка, якщо вітер дутиме під кутом 30° до площини стрільби?
5. Користуючись додатковими джерелами інформації, дізнайтеся, якими методами можна визначити ведуче око для прицілювання.
1. Розкажіть про історію виникнення і розвитку стрілецької зброї. Винахід якої речовини став поштовхом для створення стрілецької вогнепальної зброї?
2. Поміркуйте. Чому гранатомет не належить до стрілецької зброї?
3. Підготуйте повідомлення про сучасне стрілецьке озброєння однієї з країн-членів НАТО (одна країна).
4. Користуючись додатковою інформацією, підготуйте повідомлення про один зі зразків стрілецької зброї, яка була розроблена й виготовлена в незалежній Україні.
5. Знайдіть у мережі Інтернет зображення і опис автомата АК-74 та кулемета РПК. Що має більшу маневреність – автомат чи кулемет? Відповідь обґрунтуйте.
6. Визначте потужність стрільби з автомата: маса кулі 3,4 г, скорострільність 600 пострілів на хвилину, швидкість кулі біля цілі 100 м/с, ймовірність влучення кулі в ціль 0,5.
Обладнання поста і облаштування території об’єкта.
Перевірка ступеня засвоєння пройденого матеріалу:
Для чого створено Кодекс поведінки учасника бойових дій?
Обґрунтуйте необхідність дотримання правил поведінки солдата в бою відповідно до норм МГП.
Розкажіть про правила поведінки з пораненим на полі бою противником.
Розкажіть про правила поведінки з пораненими та особами, що зазнали корабельної аварії на морі зі складу військ противника.
Розкажіть про правила поведінки з військовополоненими противника.
Розкажіть про правила поведінки з цивільним населенням.
Які об'єкти розрізняють у період збройного конфлікту на території воюючих сторін?
Яка особа визнається найманцем і яке покарання в Україні передбачено за найманство?
Матеріал.
Для надійної охорони і оборони військових і державних об'єктів призначається вартова служба. Завдання вартової служби виконують варти, які складають озброєні підрозділи. Несення вартової служби є виконанням бойового завдання і вимагає від особового складу точного дотримання обов'язків, визначених Статутом гарнізонної і вартової служб, високої пильності, непохитної рішучості і ініціативи.
Вартою називається озброєний підрозділ, призначений для охорони і оборони військових об'єктів, що мають важливе значення.Вартами охороняються Прапори частин і з'єднань, склади з боєприпасами, вибуховими речовинами, озброєнням, бойовою технікою і пальним, недоторканними запасами речового майна і продовольства, паркі з бойовою технікою, а також що містяться на гауптвахті заарештовані.
До складу варти призначаються: начальник варти, при необхідності (залежно від кількості постів і їх видалення) його помічник і розвідний; вартові по числу постів і змін, а в варта при гауптвахті, крім того, вивідні.
Розвіднимзазвичай є сержант (старшина), єфрейтор (старший матрос) або добре підготовлений солдат (матрос). Він виставляє вартових на пости і змінює їх в точно призначений час, відповідає за справне і пильне несення ними служби, за правильну здачу і прийом ними постів.
Вартові — рядові солдати (іноді сержанти, старшини термінової служби), призначені кожен для охорони певного поста.
Якщо пост цілодобовий, то для його охорони призначається три зміни вартових.
Розподіл часу у військовійчастині протягом доби і протягом тижня відбувається згідно з розпорядком дня, яким встановлюють виконання основних заходів повсякденноїдіяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів та штабів.
Внутрішній порядок — це суворе додержання визначених військовими статутами правил розміщення, повсякденної діяльності, побуту військовослужбовців у військовій частині й несення служби добовим нарядом. Розподіл часу здійснюють для забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки та створення умов для підтримання порядку, військової дисципліни й виховання військовослужбовців, підвищення їхнього культурного рівня, всебічного побутового обслуговування, відпочинку та харчування.
Для військовослужбовців строкової служби й курсантів військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин встановлюють шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість робочого тижня визначає закон.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді здійснюють у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Однією із вимог дотримання внутрішнього порядкує неухильне виконання розпорядку дня.
Розпорядок дня встановлює командир відповідно до завдань, покладених на військову частину, і залежно від пори року. Розпорядок дня затверджують на період навчання. Його може уточнювати командир на час проведення навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування,несення служби в добовому наряді, варті тощо з урахуванням особливостей їх виконання.
У розпорядку дня має бути передбачений час для:
проведення ранкових процедур (зарядки, огляду), ранкового й вечірнього туалету;
навчальних занять і підготовки до них; для інструктажу та розводу добового наряду;
зміни спеціального (робочого) одягу, чищення одягу, взуття, миття рукперед їжею, харчування, обслуговування озброєння, бойової та іншоїтехніки;
гуманітарної, культурно-освітньої та спортивно-масової роботи, слухання радіо й перегляду телепередач, інших медіа-ресурсів;
огляд хворих у медичному пункті, приймання військовослужбовців командуванням з особистих питань, відвідування військовослужбовців;
особистих потреб, вечірньої прогулянки, вечірньої перевірки та восьмигодинного сну.
Уранці, за 10 хв до сигналу «Підйом», черговий роти піднімає головнихсержантів (заступників командирів) взводів, а в установлений час (за сигналом «Підйом») здійснює підйом роти. Відтак виконують фізичну зарядку, прибирають приміщення і територію, заправляють постіль, проводятьранковий туалет і ранковий огляд військовослужбовців строкової військової служби.
Відправляйте виконані завдання на електронну адресу: lybchenko_a@ukr.net
Користуючись Статутам ЗСУ, дайте відповіді на запитання:
1. Хто є безпосереднім начальником для командира роти?
2. Для кого командир роти є безпосереднім начальником? Для кого командир взводу є прямим начальником?
3. Розкажіть про призначення загальновійськових статутів ЗСУ.
4. Як ви розумієте зміст принципів взаємовідносин у військовому колективі?
5. Як військовослужбовці повинні поводитися із цивільними особами?
6. На чому ґрунтується військова дисципліна?
7. Сержант Іваницька, перебуваючи у звільненні, зустрілася з військовослужбовцем іншої військової частини, солдатом Петренком, який теж був у звільненні, і наказала йому негайно повернутися до своєї військової частини. Чи правомірно вчинила сержант Іваницька? Відповідь обґрунтуйте.
8. Сержант Іваненко, перебуваючи у звільненні, зустрівся з військовослужбовцем іншої військової частини, солдатом Петренком, який теж був у звільненні, з порушенням форми одягу. Сержант Іваненко наказав солдату Петренку негайно усунути порушення. Чи правомірно вчинив сержант Іваненко? Чи повинен солдат Петренко виконати вимогу сержанта Іваненка? Чому ви так вважаєте?
9. У сержанта Іваненка виникла потреба звернутися до капітана Петренка, який у цей час перебував у приміщенні разом з підполковником Столярчуком. Як сержант Іваненко повинен вчинити?
10. Солдат Петренко виконував наказ командира взводу, старшого лейтенанта Сидорчука. У цей час його зустрів командир роти, капітан Богомаз, і віддав інший наказ, виконання якого унеможливлювало вчасне виконання наказу командира взводу. Солдат Петренко відповів: «Слухаюсь», – і приступив до виконання наказу командира роти. Чи правильно вчинив солдат Петренко?
Статути Збройних Сил України– це зведення законів військової служби, на основі яких здійснюються повсякденне життя, виховання, навчання, бойова діяльність військ; у них роз’яснюється, як військовослужбовець повинен нести військову службу й навчатися військовій справі, які морально-бойові риси повинні бути йому притаманні, щоб він став надійним і вмілим захисником Батьківщини.
Статути зобов’язують військовослужбовців сумлінно виконувати військовий обов’язок, вивчати військову справу, бойову техніку і зброю, запам’ятовувати все, чому їх навчають командири, зразково виконувати показані їм військові прийоми.
Положення і вимоги статутів є обов’язковими для всіх військовослужбовців Збройних Сил України. Життя і діяльність Збройних Сил України визначають військові Статути.
Статути Збройних Сил України поділяють на загальновійськові та статути родів військ.
Загальновійськовими статутами Збройних Сил України є:
• Статут внутрішньої служби Збройних Сил України;
• Дисциплінарний статут Збройних Сил України;
• Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України;
• Стройовий статут Збройних Сил України.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов’язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України: визначає сутність військової дисципліни, обов’язки військовослужбовців, а також військовозобов’язаних і резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України, незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг, повинні неухильно виконувати вимоги цього Статуту.
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України: визначає організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служб, права й обов’язки посадових осіб гарнізону та військовослужбовців, які залучаються для несення цих служб.
Стройовий статут Збройних Сил України: визначає стройові прийоми і рухи без зброї та зі зброєю; строї підрозділів та військових частин у пішому порядку і на машинах; порядок виконання військового вітання, проведення стройового огляду; місце Бойового Прапора військової частини у строю, порядок його внесення і винесення; обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю та вимоги до їх стройового навчання.
Статути обов’язкові для всіх військових частин, управлінь, штабів, організацій, установ і військових навчальних закладів.
Якої шкоди завдають збройні конфлікти населенню, природним ресурсам, інфраструктурі?
Реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфлікту.
Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.
Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права.
Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій старовині. Потім вони були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах поведінки воюючим сторонам наказувалося, як їм слід поводитися по відношенню один до одного. Наприклад, майже повсюдно існувало правило, згідно з яким не можна було починати війну, не оголосивши про це попередньо своєму супротивнику. Міжнародне гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст. Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми.
Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права.
Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».
Основними законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.
Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з Гаазькими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.
Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установивши, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до цивільного населення).
Четверта Конвенція (1949 року) по захист цивільного населення і військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової війни заборонити військові злочини. Женевська конвенція 1949 року включає в себе чотири універсальних міжнародних договори:
1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.
2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з хворими та пораненими під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.
3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яких повинні додержуватися воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.
4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.
У 1977 році були прийняті два додаткових ... Читати далі »
