Конспекти та виконані завдання скидайте на електронну скриньку: lybchenko_a@ukr.net
з поміткою - Наприклад: Група 11, Іванов І.І.
НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ
1. Які воєнні події відбулися на Сході України в 2014 р.?
2. Яка воєнно-політична ситуація склалася там на поточний момент?
Якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян від різних загроз, то поняття національних інтересів — зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства й держави на конкретно-історичному етапі розвитку.
У Законі України «Про національну безпеку України» вказано, що «національні інтереси — життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян».
Фундаментальними національними інтересами України є:
• державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
• інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.
Явища, тенденції та чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України, є загрозою національній безпеці країни.
Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалює Рада національної безпеки і оборони України і затверджують укази Президента України.
За спрямованістю загрози національній безпеці, управління, якими може здійснювати недержавна система національної безпеки, поділяють на такі види:
• загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України;
• загрози недержавному забезпеченню державної політики нацбезпеки України;
• загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, у тому числі індустрію систем і засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів;
• загрози безпеці систем і засобів безпеки як уже розгорнутих, так і таких, що створюють на території України.
Також до загроз віднесено діяльність на території України незаконних збройних формувань, яка спрямована на залякування населення та порушення функціонування органів державної влади.
Воєнна доктрина України (ВОД), яка визначає державну політику України у сфері оборони, є складовою частиною концепції національної безпеки та становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів..
Перша редакція Воєнної доктрини України була ухвалена Постановою Верховної Ради України № 3529-ХІІ 19 жовтня 1993 р.
Друга редакція Воєнної доктрини України, яка мала оборонний характер та охоплювала воєнно-по
... Читати далі »
Національні інтереси України та загрози національній безпеці
Національні інтереси України
Національні інтереси – інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.
Національні інтереси України – це також суспільно визнані (за допомогою референдумів, виборів, репрезентативних соціологічних опитувань, спеціальних досліджень) і законодавчо оформлені потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує всім названим соціальним суб’єктам солідарне, стабільне співіснування, ефективне функціонування, прогресивний розвиток у рамках багатонаціональної держави.
Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалежно від національної належності, а другі – лише інтереси окремої нації.
В Україні проживає майже 100 націй, укожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь. Щодо цього народ України чітко визначився на основі національного загальнонародного консенсусу: незалежна, суверенна, соборна, демократична держава, характерні риси якої – громадянське суспільство, демократична, соціальна, правова держава, економічний і політичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони становлять національну мету, національнуконцепціюрозвитку, платформу для національної згоди. Тому повинні формуватися і національні інтереси України, усвідомлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями.
Держава як головний елемент політичної системи покликана якнайточніше виражати національні інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соціальні суперечності та забезпечувати права людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними інтересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних інтересів, а також їх зворотного впливу.
У молодих державах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із появою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспільства.
Тому відповідно змінюються національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності – демократія, економічний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбереження, національної єдності, виживання тощо.
Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин.
Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів – це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки.
Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, якщо не віднайде оптимальних способів, форм і методів поєднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни. Складовою частиною концепції національної безпеки України є військова (воєнна) доктрина.
Військова доктрина України.
Військова доктрина України– це сукупність настанов і принципів організації та забезпечення безпеки держави і населення за допомогою політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.
Вступне заняття Тема 1. Військово-патріотичне виховання – складова патріотичного виховання молоді
Військово-патріотичне виховання – складова патріотичного виховання молоді
Шановні юнаки! Ви – громадяни незалежної української держави, її надія і майбутнє. Саме вам, її патріотам, належить докласти всіх зусиль для зміцнення її могутності та економічного розвитку.
Патріотизм – це любов до Вітчизни, відданість їй, прагнення служити її інтересам та готовність до самопожертви під час її захисту. Патріотизм є моральною основою життєздатності держави, важливим мобілізаційним ресурсом розвитку суспільства. Він є цементувальним чинником існування та розвитку будь-яких націй та державності.
Патріотичне виховання молоді було й залишається важливим напрямом державної політики України. Його складовою частиною є військово-патріотичне виховання, спрямоване на формування в людини готовності до військової служби. Особливої ваги військово-патріотичне виховання набуває в сучасних умовах, коли Україна стоїть перед серйозними викликами. Протиправна з точки зору міжнародного права анексія Криму Російською Федерацією і воєнний конфлікт у Східній Україні стали для нашої країни серйозним випробуванням її стійкості. Збройні Сили України та інші військові формування повинні комплектуватися мужніми, добре озброєними, навченими воїнами, патріотами своєї Батьківщини. Держава приділяє велику увагу військово-патріотичному вихованню, розглядаючи його як необхідну умову гарантування національної безпеки України.
Підготовка до захисту Вітчизни – обов’язок кожного громадянина Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України. Потреба в захисті виникає в разі загрози або порушення незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Захищати Вітчизну можна різними засобами та способами, зокрема й зі зброєю в руках, виконуючи військовий обов’язок. Військовий обов’язок включає не лише проходження військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а й підготовку громадян до військової служби. Підготовка до військової служби має за мету сформувати особу, здатну в процесі проходження військової служби оволодіти необхідними для сучасного воїна знаннями, уміннями та навичками.
Одним з напрямів цієї підготовки є допризовна підготовка, яку ви зараз проходите. Допризовна підготовка – це складова частина підготовки юнаків допризовного (до 18 років) і призовного (від 18 до 27 років) віку до військової служби. Допризовна підготовка проводиться в навчальних закладах: школах, гімназіях, ліцеях, а також у професійно-технічних навчальних закладах та вищих навчальних закладах першого та другого рівнів акредитації – за програмами, що затверджує Міністерство освіти і науки України за погодженням з Міністерством оборони України.
У ході допризовної підготовки юнаки набувають військових знань і практичних навичок в обсязі, необхідному для успішного засвоєння програми бойової підготовки під час служби у війську.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2000 р. № 1770 затверджено «Положення про допризовну підготовку».
Крім допризовної підготовки, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає інші складові підготовки громадян до військової служби, а саме: – патріотичне виховання; – підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей; – підготовку у військових оркестрах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою; – підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів; – військову підготовку у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу; – фізичну підготовку; – лікувально-оздоровчу роботу; – підвищення рівня освітньої підготовки; – вивчення державної мови.
Зміст програми предмета «Захист України», завдання кожного розділу, порядок проведення занять Програма предмета «Захист України», за якою створено цей підручник, включає 9 розділів.
Розділ 1Основи національної безпеки України передбачає вивчення основних положень Воєнної доктрини України та Стратегії національної безпеки нашої держави, у ньому окреслено питання міжнародного військового співробітництва, систему колективної безпеки, поняття національних інтересів.
В Розділі 2Збройні Сили України на захисті Вітчизни розповідається про законодавство України щодо призначення, структури Збройних Сил України та військової служби. Ви також розглянете питання історії українського війська, його символіки, ознайомитеся з міжнародним гуманітарним правом.
Розділ 3Статути Збройних Сил України містить відомості про статути Збройних Сил України як закони військової служби. Розглянуто основні положення організації внутрішньої служби, повсякденної життєдіяльності військ, військової дисципліни.
Розділ 4Стройова підготовка передбачає вивчення і практичне виконання стройових прийомів та рухів без зброї, стройової підготовки навчального відділення.
В Розділі 5Вогнева підготовка ви зможете засвоїти теоретичні положення основ стрільби, дізнаєтеся про історію розвитку стрілецької зброї, оволодієте прийомами та правилами стрільби зі стрілецької зброї; ознайомитеся
... Читати далі »
1. Виконання початкової вправи стрільби з АК-74 бойовими патронами.
2.Виконання контрольних вправ с пневматичної гвинтівки.№3.
1.Виконання початкової вправи стрільби з АК 74 бойовими патронами.
А) Вибір цілі, прицілу та точки прицілювання
Щоб зробити влучний постріл, стрілець повинен: підготуватися до стрільби, прицілитися, затримати дихання й спустити курок.
Автоматник в бою веде вогонь, як правило, у складі відділення або взводу, знищуючи цілі, визначені йому командиром. Він повинен уважно слухати та точно виконувати всі накази командира. Коли автоматнику в бою ціль для враження не вказана, він вибирає її самостійно. В першу чергу необхідно вразити найбільш небезпечні та важливі цілі, наприклад – розрахунки кулеметів та гармат, командирів та спостерігачів противника. Для визначення прицілу, точки прицілювання та цілі необхідно визначити дальність до цілі та врахувати зовнішні умови, які можуть вплинути на дальність та напрямок польоту кулі. Приціл та точка прицілювання, обираються з таким розрахунком, щоб при стрільбі середня траєкторія проходила посередині цілі.
Під час стрільбі на дальність до 400 м вогонь треба вести, як правило, із прицілом 4 або „П”, прицілюючись в нижній край цілі або в середину, якщо ціль висока (рухомі фігури тощо). Під час стрільби на дальність більш 400 м. приціл встановлюється згідно дальності до цілі, округлений до цілих сотень метрів. За точку прицілювання, як правило, приймається середина цілі. Автоматник виготовляється до стрільби по команді або самостійно. На навчальних заняттях команда для приготування до стрільби може подаватися роздільно, наприклад: «На рубіж відкриття вогню, кроком - руш» і потім «Заряджай». Якщо потрібно, перед командою «Заряджай» указується положення для стрільби.
Приготування до стрільби включає прийняття положення для стрільби і заряджання автомата.
Б) Приготування до стрільби лежачи
Для прийняття положення для стрільби з упору із-за укриття треба:
В залежності від висоти упору або укриття автоматник приймає положення для стрільби: лежачи, з коліна або стоячи.
Для стрільби з автомату з упору необхідно:
Покласти автомат цівкою на упор та утримувати його лівою рукою за магазин або цівку, а правою за пістолетну рукоятку.
В) Прийняття положення для стрільби лежачи.
Г) Прийняття положення для стрільби з коліна .
Д) Прийняття положення для стрільби стоячи
При прийнятті положення для стрільби з автоматом у положенні «на груди» дозволяється ремінь із шиї не знімати, а використовувати його для більш міцного утримання автомата при стрільбі
Є) Заряджання автомату
Для заряджання автомата треба:
приєднати до автомата споряджений магазин, якщо він не був до нього раніше приєднаний;
зняти автомат із запобіжника;
поставити перевідник на необхідний вид вогню;
енергійно відвести затворну раму назад до упору і відпустити її;
поставити автомат на запобіжник (мал. 6), якщо не має бути негайне відкриття вогню або не надійшло команди «Вогонь», і перенести праву руку на пістолетну рукоятку.
Ж) Здійснення стрільби.
Вогонь з автомата ведеться по команді або самостійно в залежності від поставленої задачі й обстановки.
У команді для відкриття вогню вказується: кому стріляти, ціль, приціл і крапка прицілювання. Наприклад: «Такому-то (автоматнику такому-то), по спостерігачу, чотири, під ціль - вогонь», «Відділення, по колоні, п'ять, у пояс — вогонь».
Здійснення стрільби (пострілу) включає установку прицілу, перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання, спуск курка й утримання автомата при стрільбі.
Щоб не допустити нещасних випадків і гарантувати безпеку тих, хто стріляє, і тих, хто перебуває на стрільбищі або в тирі.
Категорично забороняється:
1. Знаходячись поза лінією вогню готуватися до стрільби і прицілюватися у людей, мішені або інші предмети, незалежно від того, заряджена зброя чи ні.
2. Стріляти з несправної чи не приведеної до нормального бою зброї.
3. Залишати зброю на лінії вогню заряджену або з закритим затвором.
4. Передавати зброю будь-кому. Виносити заряджену зброю з лінії вогню.
5. Стріляти чи заряджати зброю на лінії вогню без команди керівника стрільби.
6. Стріляти не в свою мішень.
7. Стріляти по предметам, які не мають відношення до виконання вправи (лампочкам, рамам, тросам).
8. Спрямовувати зброю на лінії вогню в сторони або назад від напряму стрільби.
Стрілець повинен:
9. Негайно припинити стрільбу, якщо в зоні стрільби з’явилися люди, тварини, техніка або інші предмети.
10. Якщо в ході стрільби виникли затримки (осічка, не викидання гільзи та ін.) – звертатися до керівника стрільби голосом: «Перший затримка!».
11. Оглядати зброю до і після стрільби, до і після занять.
12. Після закінчення стрільби обов’язково збирати гільзи і невикористані патрони та здати їх керівнику стрільби.
Необхідно пам'ятати, що зброю можна заряджати тільки на лінії вогню після команди керівники «Заряджай!».
Патрони видаються за розпорядженням керівника стрільби лише на лінії вогню. Якщо попадання перевіряються після кожного пострілу, то видають лише по одному патрону.
Під час перевезення (перенесення) навчальної зброї (малокаліберних та пневматичних гвинтівок) вона повинна бути розряджена й обов'язково зачохлена. Переносити зброю у навчальних приміщеннях і на заняттях у полі, у вогневому класі (містечку), тирі можна тільки в положенні «на ремінь» чи «на плече».
2. Особливості приготування до стрільби та прицілювання
Щоб навчитися влучно стріляти з пневматичної гвинтівки, необхідно виробити стійкі навички виконання прийомів стрільби. До цих прийомів належать: приготування, прицілювання, спуск курка.
Приготування до стрільби передбачає стале положення і того, хто стріляє, і гвинтівки. Це має
вирішальне значення для влучності стрільби. Правильним вважається положення, якщо під час перевірки мушка залишається точно під точкою прицілювання. При стрільбі лежачи можна користуватися упором — мішечками з піском чи тирсою. При стрільбі з упора кисть лівої руки кладеться на упор, а на неї кладеться цівка гвинтівки. Корпус зміщується вперед або назад доти, поки не займе зручне для себе правильне положення.... Читати далі »
Рятувальний ланцюжок при раптовій зупинці серця. Алгоритм дій.
Згідно Наказу МОЗ України №398 від 16.062014р. «Про затвердження порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах», правила проведення серцево-легеневої реанімації викладено в наступних положеннях:
АЛГОРИТМ ДІЙ
надання домедичної допомоги постраждалим
при раптовій зупинці серця
Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при раптовій зупинці серця не медичними працівниками. У цьому Порядку термін «раптова зупинка серця» вживається у такому значенні - це природна (ненасильницька) смерть, що настала несподівано в межах 6 годин від початку гострих симптомів. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при раптовій зупинці серця не медичними працівниками: - перед наданням допомоги переконатися у відсутності небезпеки;
- визначити наявність свідомості - обережно потрясти постраждалого за плече та голосно звернутися до нього, наприклад «З Вами все гаразд? Як Ви себе почуваєте?»;
- якщо постраждалий реагує:
а) якщо постраждалому нічого не загрожує, залишити його в попередньому положенні;
б) з’ясувати характер події, що сталася;
в) викликати бригаду екстреної медичної допомоги;
г) повідомити диспетчеру інформацію про постраждалого відповідно до його запитань та виконати його вказівки;
ґ) забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
- якщо постраждалий не реагує:
а) звернутися до осіб, які поряд, за допомогою;
б) якщо постраждалий лежить на животі, повернути його на спину та відновити прохідність дихальних шляхів. Якщо механізмом травми було падіння з висоти, вважати, що у постраждалого є травма в шийному відділі хребта;
в) відновити прохідність дихальних шляхів, визначити наявність дихання за допомогою прийому: «чути, бачити, відчувати». Наявність дихання визначати протягом 10 секунд. Якщо виникли сумніви, що є дихання, вважати, що дихання відсутнє;
- якщо постраждалий дихає, при відсутності свідомості:
а) перемістити постраждалого в стабільне положення;
б) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
в) забезпечити нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;
- якщо дихання відсутнє:
а) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
б) розпочати проведення серцево-легеневої реанімації: - виконати 30 натискань на грудну клітку глибиною не менше 5 см (не більше 6 см), з частотою 100 натискань (не більше 120) за хвилину;
- виконати 2 вдихи з використанням маски-клапану, дихальної маски тощо. При відсутності захисних засобів можна не виконувати штучне дихання, а проводити тільки натискання на грудну клітку. Виконання двох вдихів повинно тривати не більше 5 секунд;
- після двох вдихів продовжити натискання на грудну клітку відповідно до наведеної схеми у цьому підпункті;
- змінювати особу, що проводить натиснення на грудну клітку, кожні 2 хвилини;
- припинити проведення серцево-легеневої реанімації до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги при відновленні у постраждалого дихання, рухової активності.
Основні правила та порядок проведення реанімації
Реанімація – це комплекс заходів, направлених на повернення до життя умираючої людини й поп
... Читати далі »
1. Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.
2. Перший етап. Надання допомоги «під вогнем»
3. Індивідуальна аптечка першої допомоги (IFAK – Individual First Aid Kit)
4. Загальне положення надання допомоги і переведення пораненого в безпечне положення на боці
5. Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.
6. Зупинка кровотечі з ран шиї, тулуба, кінцівок (взаємодопомога)
7. Зупинка кровотечі за допомогою спеціальних джгутів. Самодопомога.
Гасло тактичної медицини – правильні дії в правильний час!
В умовах реальної військової агресії та захоплення території України російською федерацією проблема захисту Батьківщини стала, як ніколи актуальною.
Вчасне надання першої і долікарської медичної допомоги зберігає життя поранених та хворих, а своєчасна евакуація з поля бою запобігає повторному ураженню або загибелі. Тому, використовуючи досвід країн НАТО, було впроваджено курс тактичної медицини.
Тактична медицина – це надання медичної допомоги під час військових дій. Впровадження цього курсу для кожного бійця в західних арміях призвело до гарних результатів – кількість загиблих від поранень в армії США зараз є найнижчою за всю історію. Тактична медицина враховує той факт, що місце і обставини в яких надається допомога під час бойових дій, принципово відмінні від звичних лікарень, салону карети швидкої допомоги або, навіть, тротуару серед міста.
Ранній початок лікарської допомоги є фактором, який значно покращує шанси на виживання та відновлення функцій у пораненого. Тому існує поняття «золотої години» – перша година після поранення, протягом якої повинно розпочатись надання кваліфікованої лікарської допомоги.
Кожний боєць будь-якої сучасної армії, крім майстерного володіння озброєнням, фізичної та тактичної підготовки, досконало володіє прийомами надання медичної допомоги в бойових умовах. Боєць, який не володіє знаннями з тактичної медицини є небезпечним сам для себе та своїх товаришів.
Розділ тактичної медицини розрахований на навчання базових навичок для надання само- та взаємодопомоги в умовах бойових дій. Матеріали розділу будуть корисні при підготовці учнів у наданні першої домедичної та медичної допомоги в зонах обстрілу і укриття.
Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.
Основними причинами смерті 80-90% поранених стали масивна крововтрата та шок. Пошкодження, які виникають у сучасних збройних протистояннях, значно обмежують час надання домедичної допомоги на полі бою. Смерть настає від декількох десятків секунд до однієї години.
Запам’ятай!
Розрізняють два місця надання домедичної допомоги під час ведення бойових дій:
а) безпосередньо в секторі обстрілу;
б) в секторі укриття.
Виділяють три етапи надання допомоги пораненим у військово-польових умовах.
Перший етап – допомога в «червоній зоні» (англ. Care Under Fire – в різних джерелах перекладається як: «надання допомоги під вогнем», в зоні обстрілу).
Другий етап – допомога в «жовтій зоні» (англ. Tactical Field Care – в різних джерелах перекладається як: «надання допомоги на полі бою», «надання допомоги в зоні укриття»).
Третій етап – надання допомоги під час тактичної евакуації з поля бою в медичні заклади «зеленої зони» – мобільні польові госпіталі, військові чи цивільні шпиталі, спеціалізовані клініки (англ. Tactical Evacuation Care).
Перший етап. Надання допомоги «під вогнем»
Перший етап – при наданні допомоги в «червоній зоні» рятувальник знаходиться під вогнем супротивника, що значно обмежує допомогу, яку він може надати. Допомога переважно складається з використання джгута і якнайшвидшого переміщення потерпілих у безпечне місце.
В умовах бою бути бійцем-рятувальником – це вторинна місія. Основна функція – виконати первинну місію. Першим пріоритетом на полі бою є ведення вогню у відпов
... Читати далі »
Кровотеча - це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності. Щоб правильно визначити алгоритм дій при кровотечі, необхідно визначити її вид. Першочерговим заходом надання допомоги при кровотечі є виведення або винесення потерпілого з небезпечної зони. Якщо кровотеча інтенсивна, обов’язково потрібно викликати медичну бригаду. Під час сильної кровотечі потерпілий повинен чекати медичний персонал у лежачому положенні, пошкоджена частина тіла повинна бути піднята. При цьому не можна чіпати рану руками, очищати її від піску, бруду, іржі тощо, видаляти з рани сторонні предмети, уламки скла. Предмет, який ушкоджує тіло, потрібно акуратно зафіксувати марлевою пов’язкою, щоб зупинити подальший розрив тканин. Можна обробити краї поверхні рани антисептиком у напрямку від центру пошкодження, не допускаючи попадання йодної настоянки в саму рану. Кровотечі класифікуються за різними критеріями.
За напрямком витікання крові:
1. Зовнішня. Кров виливається в зовнішнє середовище безпосередньо з рани або через природні отвори тіла;
2. Внутрішня. Кров скупчується в порожнинах тіла, які не сполучаються з навколишнім середовищем. Це плевральна, перикардіальна, черевні порожнини, порожнини суглобів тощо. Найбільш небезпечний вид кровотеч.
За видом ушкоджених судин:
1. Капілярна. Кровотеча поверхнева, кров за кольором близька до артеріаль ної, виглядає як насичено-червона рідина. Кров витікає в невеликому обсязі, повільно. Так званий симптом «кривавої роси»: кров з’являється на ураженій поверхні повільно у вигляді невеликих, повільно зростаючих крапель, які нага дують краплі роси або конденсату. Зупинка кровотечі проводиться за допомогою тугого бинтування. За адекватної здатності крові до згортання кровотеча проходить самостійно без медичної допомоги;
2. Венозна. З рани струмує темна за кольором венозна кров. Згустки крові, що виникають при пошкодженні, можуть змиватися потоком крові, тому мож лива крововтрата. При наданні допомоги на рану необхідно накласти марлеву пов’язку. Якщо є джгут, то його потрібно накладати так, щоб утруднити надхо дження венозної крові до рани, у разі пошкодження кінцівки джгут повинен бути накладений на ту її частину, яка лежить нижче місця пошкодження;
3. Артеріальна. Ця кровотеча легко розпізнається за пульсуючим струменем яскраво-червоної крові, яка витікає дуже швидко. Надання першої допомоги не обхідно почати з перетискання судини вище місця пошкодження. Далі наклада ють джгут. Артерії притискають пальцями в певних точках вище рани. Можуть застосо вуватися для притиснення артерій пальці або кулак. Це найшвидший спосіб зу пинки артеріальної кровотечі. Використовується для підготовки до накладення джгута. Не використовується тривалий час, оскільки важко довго притискати пальцями артерії до кістки.
4. Паренхіматозна. Спостерігається при пораненнях паренхіматозних органів (печінка, підшлункова залоза, легені, нирки, селезінка). Кров витікає з усієї поверхні рани органа. Для зупинки цієї кровотечі необхідне швидке хірургічне втручання; змішана. Виникає при одночасному пораненні артерій і вен, найчастіше при пошкодженні паренхіматозних органів, що мають розвинену мережу артеріаль них і венозних судин, а також при глибоких проникаючих пораненнях грудної і / або черевної порожнини.
За походженням кровотечі бувають травматичними, викликаними пошкодженням судин, і атравматичними, пов’язаними з їх руйнуванням будь-яким па тологічним процесом або з підвищеною проникністю судинної стінки.
За ступенем тяжкості кровотечі бувають легкими, середніми, важкими, масивними, смертельними, абсолютно смертельними.
За часом:
- первинна. Така кровотеча виникає безпосередньо після пошкодження судин (капілярів);
- вторинна. Виникає через кілька годин або днів після зупинки первинної кровотечі.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.06.2016 р. № 612 затверджено уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги «Масивна кровотеча з кінцівок».
НЕКОНТРОЛЬОВАНА КРОВОТЕЧА - НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНА ПРИЧИНА ПОПЕРЕДЖУВАНИХ СМЕРТЕЙ ПІСЛЯ ТРАВМАТИЧНОГО УШКОДЖЕННЯ
Концепція «попереджуваної смертності» виникла на початку 20-х років минулого століття у Великобританії у процесі ретельного розслідування материнських смертей, які не повинні були статися за умови нормального перебігу вагіт ності. Пізніше цією темою займався Девід Рутштейн. Він звернувся до експертів у сферах медицини, епідеміології, охорони здоров’я і суміжних галузей з метою виділення ряду причин, від яких смерть або інвалідність не повинні наставати за умови своєчасного та ефективного надання медичної допомоги. Група експертів припустила, що хвороба, інвалідність і передчасна смерть, які настають через такі причини, повинні бути сигналом тривоги і показником низької якості медич них послуг, що надаються населенню.
Отже, попереджувана смерть - смерть у результаті причин, які визначені експертами як такі, що можуть бути усунені зусиллями системи охорони здоров’я виходячи із сучасних знань та практики. Встановлено, що попереджувана смертність населення зменшується більш швидкими темпами, ніж загальна смертність, якщо охорона здоров’я працює ефективно, якщо ж система охорони здоров’я населення не працює, поперед жувана смертність зростає. Це також повною мірою стосується і попереджуваної смертності від поранень на полі бою. Якщо вчасно надається дошпитальна до помога, то рівень попереджуваної смертності серед воїнів зменшується, і на впаки, у разі запізнілого надання допомоги - збільшується.
Неконтрольована кровотеча на полі бою була визнана найбільш значимою загрозою життю солдат за всю історію воєн. Тому що раніше буде надано допо могу пораненому щодо зупинки кровотечі, то більші будуть його шанси на збе реження життя та здоров’я. За даними зарубіжних джерел, неконтрольована кровотеча була провідною причиною попереджуваних смертей серед військових у В’єтнамі (9 % від загаль ного обсягу втрат) і залишилася такою в пізніших воєнних конфліктах в Ірак
... Читати далі »
3. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЇ.
4. НЕПРЯМИЙ МАСАЖ СЕРЦЯ ЯК СПОСІБ ВІДНОВЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ, МЕТОДИКА ЙОГО ВИКОНАННЯ.
5. ТЕХНІКА ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ОДНИМ ТА ДВОМА РЯТІВНИКАМИ
6. ЗВІЛЬНЕННЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВІД СТОРОННІХ ПРЕДМЕТІВ
Запитання та завдання для перевірки знань:
1. Що таке клінічна смерть і чим вона відрізняється від біологічної?
2. Яка послідовність дій під час проведення СЛР?
3. Що таке «золота година»?
4. Що таке «платинові 10 хвилин»?
5. Чим повинен користуватися рятівник під час надання домедичної допомоги?
Нерідко зовнішній вигляд людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Тому необхідно насамперед виявити ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги.
2. Порядок дій щодо визначення ознаків життя:
Однією рукою або вухом зліва, нижче соска визначити роботу серця і одночасно другою рукою перевірити наявність пульсу на сонній або лучевій артеріях ; перевірити наявність дихання – рух грудної клітки та живота; за допомогою дзеркала (блискучого предмета), прикладеного до рота (якщо пітніє) або ворушіння вати, піднесеної до носових отворів ;
Для визначення реакції зіниці на світло необхідно рукою підняти віко, щоб побачити величину зіниці та її реакцію на світло: зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика); розширюється при віддаленні; при денному світлі - на деякий час закрити око рукою потім швидко відвести руку у бік – при цьому повинно бути помітно звуження зіниці .
Наявність хоча б однієї з ознак життя подає сигнал про необхідність негайного проведення заходів щодо оживлення постраждалого.
Запам’ятайте! Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло, ще не свідчить про те, що постраждалий мертвий .
Смерть практично ніколи не настає відразу. Їй завжди передує період вмирання – термінальний стан.
У термінальному стані можна виділити 3 фази або стадії:
1) предагональний стан, у якому свідомість потерпілого ще зберігається, але вона сплутана, пульс різко частішає і стає ниткоподібним, дихання утруднене , шкіряні покрови бліді;
2) агонія, під час якої відсутні свідомість, пульс, реакція зіниці на світло, дихання носить характер заковтування повітря з частотою 2-6 на хвилину (так дихає риба, викинута на берег);
3) клінічна смерть – короткочасна перехідна стадія між життям і смертю, яка наступає при припиненні серцевої діяльності і диханні. Її ознаки називають вірогідними ознаками смерті: відсутність дихання й серцебиття, відсутність реакції на больове подразнення та реакції зіниць на світло, шкіряні покрови холодні.
Тривалість клінічної смерті дуже коротка – 3-6 хвилини. Проте в цей період можливе відновлення життєвих функцій. У більш пізні терміни наступають незворотні зміни в тканинах (насамперед у головному мозку) і клінічна смерть переходить в біологічну.
При визначенні біологічної смерті виходять з вірогідних її ознак ( як при клінічній смерті) і абсолютно явних.
Явними ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання роговиці ока ;
наявність симптому „котяче око” – при здавленні ока з боків зіниця набуває вертикальної витягнутої форми, нагадуючи око кішки;
охолодження тіла і з’явлення трупних плям. Ці синьо-фіолетові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з’являються в області лопаток, попереку, ягодиць, а при положенні на животі – на шиї, грудях, животі ;
трупне окляклення, яке виникає через 2-4 години після смерті. Після зупинки дихання й серцевої діяльності необхідно негайно розпочати реанімацію (оживлення).
3. Основні правила та порядок проведення реанімації
Реанімація (від лат. Re – знов, anima – життя, дихання) – це комплекс заходів, направлених на відновлення дихання і діяльності серця.
Правило 1. Врятувати від загибелі можливо тіль
... Читати далі »
