Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Лютий 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Неділя, 05.02.2023, 03:50
Сайт викладача Любченка Андрія Андрійовича Гість | RSS
Суспільно-правові дисципліни
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Архів матеріалів
« 1 2 3 4 5 6 »

 

План заняття:

1. Освіта.

2. Наука.

3. Література.

4. Мистецтво.

5. Архітектура.

 Освіта. Під тиском революційних подій царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. В 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

          У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпшилася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса). Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте на всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

             Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність "Просвіти", видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.

Наука. Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і тривалості польоту.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис "Історії українського народу" було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць "Південна Русь". Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.

     Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського ("Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.") та ін.

   Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині. 

Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний - словник "Словарь української мови", упорядкований Б.Грінченком,

... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 736 | Додав: lybchenko85 | Дата: 17.05.2020 | Коментарі (0)

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ

1. Достатній теоретичний рівень. Студент повинен розкрити тему, використовуючи підходи та наукові знання, загальновідомі в науковому дискурсі. Крім того, студент повинен у повному обсязі розкрити основні поняття й терміни, що стосуються проблеми реферативної роботи, користуючись понятійно-категоріальним апаратом, складеним у межах курсу «Культурологія».

2. Дослідницький характер. Робота повинна містити: достатню кількість джерел (книг, статей, та інших розробок) вітчизняних і зарубіжних авторів; систематизацію та наліз різних думок і підходів, сформовану на цій основі власної точки зору; порівняння теоретичних поглядів різних вчень, розробку висновків, рекомендацій.

3. Грамотність оформлення. Робота не повинна містити граматичних і стилістичних помилок. Студент має дотримуватися правил цитування, оформлення зносок, списку літератури, що забезпечує розвиток культури оформлення наукових знань, необхідної для подальшої наукової й практичної діяльності.

4. Творчість і новаторство. У роботі належним чином має бути викладена власна точка зору студента, його висновки на основі досліджуваних ним концепцій. Студент має показати логіку переходу від концепцій, прийнятих у суспільстві, до власної нової позиції, яка має творчий характер і не є скопійованим матеріалом.

5. Структура. Робота має містити: вступ, де мають бути викладені актуальність теми дослідження, предмет та метод дослідження, окреслене проблемне поле, поставлені мета та завдання дослідження; основні розділи з логічною структурою викладення матеріалу; висновок із власною точку зору на вирішення зазначеної в роботі проблеми; список літератури.

1. Культура та природа.

2. Проблеми традиції та новації в культурі.

3. Філософія культури Дмитра Чижевського.

4. Духовні цінності давніх цивілізацій Близького Сходу (Єгипет, Месопотамія, Вавилонія).

5. Веди – основна релігійно-міфологічна пам’ятка давньоіндійського суспільства.

6. Вплив конфуціанства на формування духовних цінностей народів Далекого Сходу.

7. Ритуал у культурному житті народів далекосхідного регіону.

. Особливості образотворчого мистецтва Китаю та Японії.

9. Коран як пам’ятка світової культури.

10.Іслам в обрядово-побутовій культурі арабських народів.

11.Скарби поетичної майстерності в культурній спадщині народів арабо- мусульманського світу.

12.«Іліада» та «Одіссея» як пам’ятки античної культури.

13.Міфологічні засади античної культури.

14.Класична давньогрецька драматургія та її місце в історії світової культури.

15.Давньогрецька архітектура як культурний феномен.

16.Давньогрецькі олімпійські ігри як явище культури.

17.Давньогрецька філософія та її впливи на світову культуру.

18.Культура раннього Риму.

19.Давньоримська література «золотого віку» (І ст. до н.е. – поч. І ст. н. е.).

20.Жанри римської літератури.

21.Особливість архітектури часів Римської імперії.

22.Античні сюжети в українській літературі та образотворчому мистецтві.

23.Античні пам’ятки України.

24.Загальна характеристика культури Візантії.

25.Культурно-історичне значення Візантії.

26.Вплив християнського світорозуміння на цінності та ідеали Візантії.

27.Досягнення візантійської літератури.

28. Характерні ознаки середньовічного світосприйняття.

29. Філософія, наука та освіта Середньовічної епохи.

30. Жанри середньовічної літератури.

31. Виникнення схоластики.

32. Теми і жанри середньовічного театру.

33.Готика як художньо-естетичний стиль середньовіччя.

34.Лицарство як моральний-та естетичний ідеал середньовічної культури.

35.Культура раннього Ренесансу та його представники.

36.Леонардо да Вінчі та його місце в культурі Ренесансу.

37.Північне Відродження та його представники.

38.Маньєризм як художній стиль доби пізнь ... Читати далі »

Категорія: Теми рефератів з Культурології | Переглядів: 418 | Додав: lybchenko85 | Дата: 13.05.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

1. Особливості розвитку української культури

2. Розвиток освіти у Наддніпрянській Україні

3. Освіта на західноукраїнських землях

4. Розвиток науки

5. Наукові відкриття

6. Внесок закарпатських вчених у розвиток культури

1. Особливості розвитку української культури

Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури.

Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Внаслідок того, що імперія цілеспрямовано перетворювала Наддніпрянщину на пересічну провінцію, чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на Батьківщині та вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури. Проте більшість із них, навіть далеко від рідної землі залишалася представниками свого народу, продовжувала своїми працею і творчістю служити Україні. Тому їхні досягнення, хоч і здійснені за межами Батьківщини, належать до української культури.

Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.

Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 513 | Додав: lybchenko85 | Дата: 13.05.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

            1. Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях.

            2. Ренесансно-реформаційні ідеї в українській культурі.

 3. Архітектура та мистецтво.

            4. Освіта, книгодрукування, література.

            5. Культура українського козацтва.

XIV - середина XVII ст. включає в себе два історичні етапи української культури:

1. подолання наслідків навали монголо-татарських орд, відновлення міської цивілізації в Підніпров'ї, початок колонізації південноукраїнських степів.

2. концентрація основної частини українських земель у складі Речі Посполитої, наростання загрози колонізації та асиміляції України Польщею.

Факторами культурного розвитку України в XV - XVI ст. були:

1. Ліквідація українських удільних князівств, утвердження в Україні чужоземної влади.

2.Відновлення Київської митрополії як центру управління православної церкви України та Білої Русі. Розмежування православної церкви України і Білорусі з Московською митрополією центром православної церкви Росії.

3.Вплив падіння Візантії, зростання турецької агресії проти країн Східної та Центральної Європи.

4. Епохальні зрушення в культурі Західної Європи: Відродження, Реформація і контрреформація.

Існує думка, що період XIV перш. пол. XVII ст. мало відображений у джерелах, так як був бідний подіями, які могли залишити помітний слід в історії. Ближче до істини інша точка зору: життя було значно багатшим, ніж це зафіксовано в документах і пам'ятках культури, що до нас дійшли. У XIV XV ст. кордони  розподілу України між низкою держав (Польща, Литва, Московська Русь та Угорщина) залишалися майже незмінними. Виняток становить Чернігівщина, втрачена Литвою в ході війн  з Московською державою. Повільними темпами відбувалися зміни соціального ладу. Початковий принцип литовської політики в руських землях: «ми старого не змінюємо, а нового не вносимо» багато в чому був лише декларацією. Істотні зміни відбувалися в соціальному становищі окремих станів. Продовжувалося формування шляхти, як замкненої корпорації, основною політичною перевагою якої було привілейоване землеволодіння. Основним компонентом шляхетства в Центральній Україні були нащадки місцевого боярства. Також  ряди шляхти поповнювалися збіднілими нащадками княжих прізвищ і селянської верхівки, що розбагатіла. Зберігся вплив могутніх княжих прізвищ, які зуміли зберегти великі земельні володіння. Продовжувалося зближення різних груп селянства. До XVI ст. вони злилися в єдиний стан. У західних регіонах України вже в XV ст. виникають фільварки панські маєтки із застосуванням панського заорювання і кріпацької праці. У XVI ст. фільварки стають основною формою господарювання феодалів Центральної Україні, отримують юридичне закріплення у Статуті на волоку. Прикріплення селян до землі доповнюється поширенням панщини.

 Закритим станом  протягом XIV-XVII ст. залишається міщанство. Соціальний статус кожної міської громади визначався особливою грамотою великокнязівської або королівської влади. Відособленість міщанства особливо помітною була в містах магдебурзького права. У XVXVI ст. в українських містах великого князівства Литовського і особливо Польщі посилюється чужоземний  польський і німецький елемент. З одного боку, це прискорило культурний розвиток: серед чужинців  було чимало  умілих  майстрів різних ремесел. З іншого боку, міські колоністи-католики отримували виняткові права, що призводило до дискримінації корінного населення.

 На рубежі XVXVI ст. вперше заявляє про себе українське козацтво. У 1489 р. подільські козаки служать провідниками війська польського короля у війні з Молдовою. В 1493 р. черкаські козаки здійснюють  похід на захоплений татарами Очаків. Вже в першій половині XVI ст. українські козаки здійснюють регулярні походи на міста і фортеці Північного Причорномор'я володіння Туреччини і Кримського ханства. Поступово козацтво стає головною захисною силою України від турецько-татарських нападів.           У  1536 р. відбувся перший зафіксований джерелами виступ козаків проти державної адміністрації.  До середини XVI ст. козаки освоюють пониззя Дніпра, де трохи пізніше виникає історичний центр українського козацтва ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 1408 | Додав: lybchenko85 | Дата: 13.05.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

  1. Витоки культурного процесу  Русі-України.

  2. Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Русі-України.

  3. Освіта та література Русі-України. Рукописна книга.

  4. Особливості розвитку архітектури.

  5. Види і жанри образотворчого мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво.

  6. Особливості музичного мистецтва.

  7. Внесок  Русі-України у розвиток світової культури.

 

Запитання і завдання до теми: 

1.  До якого століття належать перші повідомлення про наявність власної писемності у східних слов’ян?

2.   Що таке кирилиця?

3.   За правління якого князя на Русі було відкрито першу школу для князівських і боярських дітей?

4.   Про що розповідалося в руських билинах?

5.   Кого на Русі називали скоморохами?

6.   Як ставилася до скоморохів православна церква?

7.   Яку назву мала перша кам’яна церква на Русі?

8.   Що таке мозаїка?

9.   Що таке фреска?

... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 3039 | Додав: lybchenko85 | Дата: 29.04.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

1. Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах. 

2. Перший етап. Надання допомоги «під вогнем»

3. Індивідуальна аптечка першої допомоги (IFAK – Individual First Aid Kit)

4. Загальне положення надання допомоги і переведення пораненого в безпечне положення на боці

5. Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.

6. Зупинка кровотечі з ран шиї, тулуба, кінцівок (взаємодопомога)

7. Зупинка кровотечі за допомогою спеціальних джгутів. Самодопомога.

Гасло тактичної медицини – правильні дії в правильний час!

В умовах реальної військової агресії та захоплення території України Російською Федерацією проблема захисту Батьківщини стала, як ніколи актуальною.

Вчасне надання першої і долікарської медичної допомоги зберігає життя поранених та хворих, а своєчасна евакуація з поля бою запобігає повторному ураженню або загибелі. Тому, використовуючи досвід країн НАТО, було впроваджено курс тактичної медицини.

Тактична медицина – це надання медичної допомоги під час військових дій. Впровадження цього курсу для кожного бійця в західних арміях призвело до гарних результатів – кількість загиблих від поранень в армії США зараз є найнижчою за всю історію. Тактична медицина враховує той факт, що місце і обставини в яких надається допомога під час бойових дій, принципово відмінні від звичних лікарень, салону карети швидкої допомоги або, навіть, тротуару серед міста.

Ранній початок лікарської допомоги є  фактором, який значно покращує шанси на виживання та відновлення функцій у пораненого. Тому існує поняття  «золотої години» – перша година після поранення, протягом якої повинно розпочатись надання кваліфікованої лікарської допомоги.

Кожний боєць будь-якої  сучасної армії, крім майстерного володіння озброєнням, фізичної та тактичної підготовки, досконало володіє прийомами надання медичної допомоги в бойових умовах. Боєць, який не володіє знаннями з тактичної медицини  є небезпечним сам для себе та своїх товаришів.

Розділ тактичної медицини розрахований на навчання базових навичок для надання само- та взаємодопомоги в умовах бойових дій. Матеріали розділу будуть корисні при підготовці учнів у наданні першої домедичної та медичної допомоги в зонах обстрілу і укриття.

Основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.

Основними причинами смерті 80-90% поранених стали масивна крововтрата та шок. Пошкодження, які виникають у сучасних збройних протистояннях, значно обмежують час надання домедичної допомоги на полі бою. Смерть настає від декількох десятків секунд до однієї години.

Запам’ятай!

Розрізняють два місця надання домедичної допомоги під час ведення бойових дій:

а) безпосередньо в секторі обстрілу;

б) в секторі укриття.

Виділяють три етапи надання допомоги пораненим у військово-польових умовах.

Перший етап – допомога в «червоній зоні» (англ. Care Under Fire – в різних джерелах перекладається як: «надання допомоги під вогнем», в зоні обстрілу).

Другий етап – допомога в «жовтій зоні» (англ. Tactical Field Care – в різних джерелах перекладається як: «надання допомоги на полі бою», «надання допомоги в зоні укриття»).

Третій етап – надання допомоги під час тактичної евакуації з поля бою в медичні заклади «зеленої зони» – мобільні польові госпіталі, військові чи цивільні шпиталі, спеціалізовані клініки (англ. Tactical Evacuation Care).

Перший етап. Надання допомоги «під вогнем»

Перший етап – при наданні допомоги в «червоній зоні» рятувальник знаходиться під вогнем супротивника, що значно обмежує допомогу, яку він може надати. Допомога переважно складається з використання джгута і якнайшвидшого переміщення потерпілих у безпечне місце.

В умовах бою бути бійцем-рятувальником – це вторинна місія. Основна функція – виконати первинну місію. Першим пріоритетом на полі бою є ведення вогню у відповідь і відбивання ворогів. Цілі під час надання допомоги пораненим в зоні обстрілу:

1) Виконати бойове завдання;

2) Запобігти більшій кількості;

3) Зберегти життя пораненого.

Після завершення етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу надається медична допомога в «зоні укриття».

Другий етап – надання медичної допомоги у військово-польових умовах в жовтій зоні

Починати ІІ етап надання медичної допомоги у військово-польових умовах після того, як рятувальник і поранений більше не знаходяться під прямим вогнем противника. На цьому етапі є більше часу для надання допомоги. При наданні медичної допомоги у військово-польових умовах медичне обладнання та матеріали часто обмежені тими, які були принесені на поле бою бійцем-рятувальником або окремими солдатами. процедури при наданні медичної допомоги у військово-польових умовах:

  • Оцінити стан пораненого застосовуючи правило C-A-B-C  ... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 3571 | Додав: lybchenko85 | Дата: 28.04.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

1. Загальна характеристика кровотеч.

2. Класифікація кровотеч.

3. Небезпека і наслідки кровотеч.

4. Зупинка кровотеч.

     Кровотеча - це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності. Щоб правильно визначити алгоритм дій при кровотечі, необхідно визначити її вид. Першочерговим заходом надання допомоги при кровотечі є виведення або винесення потерпілого з небезпечної зони. Якщо кровотеча інтенсивна, обов’язково потрібно викликати медичну бригаду. Під час сильної кровотечі потерпілий повинен чекати медичний персонал у лежачому положенні, пошкоджена частина тіла повинна бути піднята. При цьому не можна чіпати рану руками, очищати її від піску, бруду, іржі тощо, видаляти з рани сторонні предмети, уламки скла. Предмет, який ушкоджує тіло, потрібно акуратно зафіксувати марлевою пов’язкою, щоб зупинити подальший розрив тканин. Можна обробити краї поверхні рани антисептиком у напрямку від центру пошкодження, не допускаючи попадання йодної настоянки в саму рану.      Кровотечі класифікуються за різними критеріями.

За напрямком витікання крові:

1. Зовнішня. Кров виливається в зовнішнє середовище безпосередньо з рани або через природні отвори тіла;

2. Внутрішня. Кров скупчується в порожнинах тіла, які не сполучаються з на­вколишнім середовищем. Це плевральна, перикардіальна, черевні порожнини, порожнини суглобів тощо. Найбільш небезпечний вид кровотеч.

За видом ушкоджених судин:

1. Капілярна. Кровотеча поверхнева, кров за кольором близька до артеріаль­ ної, виглядає як насичено-червона рідина. Кров витікає в невеликому обсязі, повільно. Так званий симптом «кривавої роси»: кров з’являється на ураженій поверхні повільно у вигляді невеликих, повільно зростаючих крапель, які нага­ дують краплі роси або конденсату. Зупинка кровотечі проводиться за допомогою тугого бинтування. За адекватної здатності крові до згортання кровотеча проходить самостійно без медичної допомоги;

2. Венозна. З рани струмує темна за кольором венозна кров. Згустки крові, що виникають при пошкодженні, можуть змиватися потоком крові, тому мож­ лива крововтрата. При наданні допомоги на рану необхідно накласти марлеву пов’язку. Якщо є джгут, то його потрібно накладати так, щоб утруднити надхо­ дження венозної крові до рани, у разі пошкодження кінцівки джгут повинен бути накладений на ту її частину, яка лежить нижче місця пошкодження;

3. Артеріальна. Ця кровотеча легко розпізнається за пульсуючим струменем яскраво-червоної крові, яка витікає дуже швидко. Надання першої допомоги не­ обхідно почати з перетискання судини вище місця пошкодження. Далі наклада­ ють джгут. Артерії притискають пальцями в певних точках вище рани. Можуть застосо­ вуватися для притиснення артерій пальці або кулак. Це найшвидший спосіб зу­ пинки артеріальної кровотечі. Використовується для підготовки до накладення джгута. Не використовується тривалий час, оскільки важко довго притискати пальцями артерії до кістки.

4. Паренхіматозна. Спостерігається при пораненнях паренхіматозних орга­нів (печінка, підшлункова залоза, легені, нирки, селезінка). Кров витікає з усієї поверхні рани органа. Для зупинки цієї кровотечі необхідне швидке хірургічне втручання; змішана. Виникає при одночасному пораненні артерій і вен, найчастіше при пошкодженні паренхіматозних органів, що мають розвинену мережу артеріаль­ них і венозних судин, а також при глибоких проникаючих пораненнях грудної і / або черевної порожнини.

 За походженням кровотечі бувають травматичними, викликаними пошко­дженням судин, і атравматичними, пов’язаними з їх руйнуванням будь-яким па­ тологічним процесом або з підвищеною проникністю судинної стінки.

 За ступенем тяжкості кровотечі бувають легкими, середніми, важкими, ма­сивними, смертельними, абсолютно смертельними.

 За часом:

 - первинна. Така кровотеча виникає безпосередньо після пошкодження су­дин (капілярів);

 - вторинна. Виникає через кілька годин або днів після зупинки первинної кровотечі.

 Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.06.2016 р. № 612 за­тверджено уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги «Ма­сивна кровотеча з кінцівок».

 НЕКОНТРОЛЬОВАНА КРОВОТЕЧА - НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНА ПРИЧИНА ПОПЕРЕДЖУВАНИХ СМЕРТЕЙ ПІСЛЯ ТРАВМАТИЧНОГО УШКОДЖЕННЯ

 Концепція «попереджуваної смертності» виникла на початку 20-х років ми­нулого століття у Великобританії у процесі ретельного розслідування материн­ських смертей, які не повинні були статися за умови нормального перебігу вагіт­ ності. Пізніше цією темою займався Девід Рутштейн. Він звернувся до експертів у сферах медицини, епідеміології, охорони здоров’я і суміжних галузей з метою виділення ряду причин, від яких смерть або інвалідність не повинні наставати за умови своєчасного та ефективного надання медичної допомоги. Група експертів припустила, що хвороба, інвалідність і передчасна смерть, які настають через такі причини, повинні бути сигналом тривоги і показником низької якості медич­ них послуг, що надаються населенню.

Отже, попереджувана смерть - смерть у результаті причин, які визначені експертами як такі, що можуть бути усунені зусиллями системи охорони здоров’я виходячи із сучасних знань та практики. Встановлено, що попереджувана смертність населення зменшується більш швидкими темпами, ніж загальна смертність, якщо охорона здоров’я працює ефективно, якщо ж система охорони здоров’я населення не працює, поперед­ жувана смертність зростає. Це також повною мірою стосується і попереджуваної смертності від поранень на полі бою. Якщо вчасно надається дошпитальна до­ помога, то рівень попереджуваної смертності серед воїнів зменшується, і на­ впаки, у разі запізнілого надання допомоги - збільшується.    

 Неконтрольована кровотеча на полі бою була визнана найбільш значимою загрозою життю солдат за всю історію воєн. Тому що раніше буде надано допо­ могу пораненому щодо зупинки кровотечі, то більші будуть його шанси на збе­ реження життя та здоров’я. За даними зарубіжних джерел, неконтрольована кровотеча була провідною причиною попереджуваних смертей серед військових у В’єтнамі (9 % від загаль­ ного обсягу втрат) і залишилася такою в пізніших воєнних конфліктах в Ірак ... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 5711 | Додав: lybchenko85 | Дата: 23.04.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

1. ОЗНАКИ КЛІНІЧНОЇ ТА БІОЛОГІЧНОЇ СМЕРТІ.

2. АЛГОРИТМ ДІЙ ПРИ РАПТОВІЙ ЗУПИНЦІ СЕРЦЯ.

3. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЇ.

4. НЕПРЯМИЙ МАСАЖ СЕРЦЯ ЯК СПОСІБ ВІДНОВЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ, МЕТОДИКА ЙОГО ВИКОНАННЯ.

5. ТЕХНІКА ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ОДНИМ ТА ДВОМА РЯТІВНИКАМИ

6. ЗВІЛЬНЕННЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВІД СТОРОННІХ ПРЕДМЕТІВ

Запитання та завдання для перевірки знань:

1. Що таке клінічна смерть і чим вона відрізняється від біологічної?

2. Яка послідовність дій під час проведення СЛР?

3. Що таке «золота година»?

4. Що таке «платинові 10 хвилин»?

5. Чим повинен користуватися рятівник під час надання домедичної допомоги?

          Нерідко зовнішній вигляд  людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження,  що вона померла. Тому необхідно насамперед виявити ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги.

2. Порядок дій щодо визначення ознаків життя:

Однією рукою або вухом зліва, нижче соска визначити роботу серця і одночасно другою рукою перевірити наявність пульсу на сонній або лучевій артеріях ; перевірити наявність дихання – рух грудної клітки та живота; за допомогою дзеркала (блискучого предмета), прикладеного до рота (якщо пітніє) або ворушіння вати, піднесеної до носових отворів ;

Для визначення реакції зіниці на світло необхідно рукою підняти віко, щоб побачити величину зіниці та її реакцію на світло: зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика); розширюється при віддаленні; при денному світлі  - на деякий час закрити око рукою потім швидко відвести руку у бік – при цьому  повинно бути помітно звуження зіниці .

      Наявність хоча б однієї з ознак життя подає сигнал про необхідність негайного проведення заходів щодо оживлення постраждалого.

      Запам’ятайте! Відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло, ще не свідчить про те, що постраждалий мертвий .

Смерть практично ніколи не настає відразу. Їй завжди передує період вмирання – термінальний стан.

У термінальному стані можна виділити 3 фази або стадії:

1) предагональний стан, у якому свідомість потерпілого ще зберігається, але вона сплутана, пульс різко частішає і стає ниткоподібним, дихання утруднене , шкіряні покрови бліді;

2) агонія, під час якої відсутні свідомість, пульс, реакція зіниці на світло, дихання носить характер заковтування повітря з частотою 2-6 на хвилину (так дихає риба, викинута на берег);

3) клінічна смерть – короткочасна перехідна стадія між життям і смертю, яка наступає при припиненні серцевої діяльності і диханні. Її ознаки називають  вірогідними ознаками смерті: відсутність дихання й серцебиття, відсутність реакції на больове подразнення та реакції зіниць на світло, шкіряні покрови холодні.

Тривалість клінічної смерті дуже коротка – 3-6 хвилини. Проте в  цей період можливе відновлення життєвих функцій. У більш пізні терміни наступають незворотні зміни в тканинах (насамперед у головному мозку) і клінічна смерть переходить в біологічну.

При визначенні біологічної смерті виходять з вірогідних її ознак ( як при клінічній смерті) і абсолютно явних.

Явними ознаками біологічної смерті є помутніння і висихання роговиці ока ;

наявність симптому „котяче око” – при здавленні ока з боків зіниця набуває вертикальної витягнутої форми, нагадуючи око кішки;

охолодження тіла і з’явлення трупних плям. Ці синьо-фіолетові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з’являються в області лопаток, попереку, ягодиць, а при положенні на животі – на шиї, грудях, животі ;

трупне окляклення, яке виникає через 2-4 години після смерті. Після зупинки дихання й серцевої діяльності необхідно негайно розпочати реанімацію (оживлення).

3. Основні правила та порядок проведення реанімації

Реанімація (від лат. Re – знов,    anima – життя, дихання) – це комплекс заходів, направлених на відновлення дихання і діяльності серця.

       Правило 1.  Врятувати від загибелі можливо тільки життєздатний організм при раптовому помиран ... Читати далі »

Категорія: Захист України | Переглядів: 943 | Додав: lybchenko85 | Дата: 17.04.2020 | Коментарі (0)

План заняття:

1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

                  2. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

                  3. Діалог культур на праукраїнських землях.

4. Скіфська культура.

5. Антична епоха в українському контексті.

6.Культура та дохристиянські вірування давніх слов’ян.

Завдання:

  1. Охарактеризуйте основні епохи, які справили вплив на формування української культури.
  2. Які етнокультурні етапи в історії України ви знаєте?
  3. Які основні характеристики трипільської культури?
  4. Охарактеризуйте давньослов’янський пантеон богів і його культи.
  5. Які племена проживали в Україні в дохристиянську епоху?
  6. Охарактеризуйте скіфське мистецтво. Яким стилем називають його дослідники?
  7. Дайте основні характеристики скіфської пекторалі.
  8. Приведіть природні чинники, які сформували основну базу української культури.

Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. Найтривалішим був період її розвитку від палеоліту і до прийняття християнства. На чому базувалась українська культура, які чинники були її культуротворчими елементами?

Перш за все це природні умови і, зокрема, ріки: Дніпро, Дністер, Дунай, Буг, Десна, Рось, дрібніші річки. Як і народи цивілізацій Стародавнього Сходу, які селилися на побережжях Нілу, Тигру та Євфрату, Інду, Хуанхе, наші пращури також облюбували собі для проживання береги річок. Саме тут виникли найдавніші поселення. Річки давали рибу для харчування, були шляхами сполучення (влітку на човнах, узимку на санях), засобами для зближення окремих племен і торгівлі між ними. Ріки — один з головних чинників економічного і культурного життя, а пізніше і політичного.

Другим важливим чинником був м’який, помірний, сприятливий для проживання клімат. Він сприяв успішному формуванню не тільки матеріальної культури (світу зроблених речей), а й духовної. Помірний клімат найсприятливіше впливає на голосові зв’язки, розвиток голосу, співучості, формування мелодійної ук­раїнської мови. Саме такий клімат вплинув на дві найспівучіші нації світу — українську та італійську. Наші пращури виражали свої емоції через спів і працюючи, і відпочиваючи.

Третім природним чинником був ліс. Він давав дрова, мед, дьоготь, хутро для одягу. Ліс — це база для полювання, бортництва і джерело матеріалів для будівництва житла, човнів, виготовлення речей домашнього вжитку. Крім того, ліс давав змогу швидко сховатись від ворогів. Він був також елементом духовної культури, своєрідної міфології (на відміну від інших цивілізацій), самобутніх релігійно-демонологічних уявлень про світ і світобудову.

Інший чинник формування культури наших предків — степ, лісостеп. Він був не тільки основним елементом для розвитку культури землеробства, а й споконвіків — джерелом небезпеки від ворогів-кочівників. Азійські орди спустошували плодючі землі, руйнували поселення, забирали населення в рабство. Така небезпека для України існувала аж до ХVІІ ст.

Ще одним природним елементом культуротворчості на заході України були гори. Вони захищали населення і формували своєрідність і самобутність нашої культури. Саме завдяки горам була зупинена татаро-монгольська орда.

Однак з найдавніших часів наша культура вбирала в себе елементи і впливи інших культур. Можна виділити дві групи впливів на формування основної бази української культури. У найдавніші часи — це доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські. Потім пізніші — античні, германські, римсь­кі, візантійські, західноєвропейські впливи. Усі ці впливи акумулювала в собі самобутня вже в найдавніші часи наша культура. Українську культуру єднають зв’язки з Причорномор’ям. Крім того, у ранній період нашої культури особливу роль відігравало географічне положення, територія, міграційні процеси.

Україна — географічний центр Європи. Усі шляхи з ... Читати далі »

Категорія: Культурологія | Переглядів: 1473 | Додав: lybchenko85 | Дата: 13.04.2020 | Коментарі (0)


Copyright MyCorp © 2023